Нові марафонські перемоги

Ввечері 31 жовтня у залі прильотів аеропорту «Бориспіль» зібралися кілька десятків людей із квітами. Усі вони прийшли зустрічати українську команду, яка 28 жовтня бігла на 43-му Марафоні морської піхоти у Вашингтоні. Наші військові та ветерани отримали вісім відзнак: Олександр Дарморос, Андрій Бондарчук, Дмитро Полтавець та Юрій Козловський пробігли десятикілометрову дистанцію, Олександр Попруженко, Павло Чайка, Богдан Ушарук та Руслан Попов подолали «класичні» 42 кілометри.

«ПРОФЕСІЙНІ СПОРТСМЕНИ ГОТУЮТЬСЯ ДО МАРАФОНУ МІНІМУМ П’ЯТЬ РОКІВ»

Серед зустрічаючих стоїть Наталія Крушинська, яка проводить тренування для військових і ветеранів з пораненнями, для тих, хто реабілітується через спорт. «Відстежувала змагання, в основному, у «Фейсбуці», у новинах. Результати, звісно, радують. Хлопці старалися, вони вже переможці у тому, що подолали свої дистанції, особливо марафонці — це щось неймовірне! Вони є прикладом для всіх, для України. Взагалі учасники марафону дуже старались, готувалися до своїх стартів не один місяць, і у першу чергу вони — переможці самі над собою», — захоплено каже Наталія.

За словами тренерки, підготовка до марафону вимагає багато часу. Так, професійні спортсмени готуються мінімум п’ять років. «Звісно, наші учасники не мали стільки часу, тому вони переможці, бо старалися подолати свою дистанцію. Думаю, у подальшому вони показуватимуть навіть кращий час, — зазначає Наталія Крушинська. — У нас є Руслан Попов, який до марафону тренувався буквально три місяці, у цілому всі учасники — після поранень, травм, тож, зрозуміло, їм набагато важче, ніж здоровим людям, долати свої дистанції».

«ТИ БІЖИШ ПОРУЧ ІЗ ЛЮДЬМИ З УСЬОГО СВІТУ...»

Лунають оплески — учасники марафону та супроводжуючі з’являються у залі прильотів аеропорту. Наталія дарує букет синіх і жовтих хризантем Богдану Ушаруку з Луцька. Богдан — ветеран, служив у 51-й окремій механізованій бригаді Збройних сил України. «Захотів пробігти 42 кілометри, пройшов відбір і ось поїхав до Штатів, там теж пробіг 42 кілометри, — говорить Богдан. — Біг для мене — справді як реабілітація. До марафону готувався плюс-мінус два місяці. Під час змагань найбільше вразила підтримка. Ти біжиш поруч із людьми з усього світу: з Мексики, Колумбії тощо. Тебе підтримують, кричать: Ukrainian Army. А найскладнішим був відрізок, який почався після 30 кілометрів, тоді на якийсь час просто зупинився. Тепер продовжу тренуватися, йтиму на Invictus Games».

Зустріч фотографує чоловік у береті морського піхотинця. Це Віктор Юрченко, який проходив відбір на Марафон морської піхоти, на змагання не потрапив, але подружився з Олександром Попруженком і ось прийшов його привітати. «Під час марафону постійно оновлював фейсбук-сторінку — там можна було дивитися онлайн, як Саша біжить, і я не міг відірватися», — усміхається Віктор.

Для Віктора марафон в Америці є надзвичайно важливою подією, по-перше, тому що він сам служив у морській піхоті. А коли демобілізувався, то з’явилась мрія пробігти марафонську дистанцію. «Я готувався трохи більше півроку і тоді пробіг свій перший марафон. Зараз у мене за плечима сім марафонів і один ультрамарафон, 100-кілометрова дистанція. Ультрамарафон біг цього року в Києві, на Трухановому острові. Ми вибігли ввечері 30 червня і 1 липня фінішували, — каже Віктор Юрченко. — Щоб подолати таку дистанцію, марафон взагалі, для початку потрібно терпіння. Підготовка довга, це не день і не місяць. Треба одразу налаштувати себе і послідовно виконувати план. Я от зробив собі план  і чітко за ним ішов».

НЕСПОДІВАНА ДОПОМОГА

Олександр Попруженко, який через поранення у бойових діях на Донбасі повністю втратив зір, стоїть у військовій формі, навколо багато людей, що хочуть з ним сфотографуватися. На дистанції Олександр зіштовхнувся з несподіваною перешкодою: через травму коліна на 22-му кілометрі зійшов з дистанції його гайд.

Володимир Гаврилов, генерал-майор у відставці, який координує міжнародні проекти з реабілітації українських військових через спорт і їздив на марафон у групі супроводу, розповів деталі цієї історії: «Ми заздалегідь знали про такий варіант, підготувалися, підвезли хлопців, які вже пробігли десять кілометрів, у точки, де можна було б замінити супроводжуючого. Ця схема спрацювала. Єдине, ми не очікували, що це відбудеться так швидко. І два кілометри — від місця, де гайд був змушений залишити Сашу, і до нас — його супроводжував американець, який просто пробігав повз. Його попросили допомогти Саші, він погодився, і вони так бігли, якось спілкувалися: американець розповідав, що вони пробігають, які будівлі, сади, річки, а потім ми їх перехопили».

Пізніше українська команда вирішила знайти того американця. На фотографії, де він біжить із Олександром, побачили його номер на марафоні, завдяки цьому дізналися прізвище випадкового гайда, а потім через соцмережі знайшли його контакти. «Днями я мав розмову з цим чоловіком по телефону. Він є фінансовим консультантом з Атланти, штат Джорджія, на змаганнях супроводжував батька, який є колишнім військовим і біг 42 кілометри, — говорить Володимир Гаврилов. — Сам цей чоловік — майже професійний бігун, тобто для нього ці змагання доволі прості. Я запросив його на прийом до посольства України, але він вже летів до Атланти. Втім, ми домовились, що він обов’язково дасть інтерв’ю або скайпом, або якось ще, можливо, поспілкується із Сашею».

ВИКЛИК НАТОВПОМ

Костянтин Вінніченко, який є помічником Уповноваженого Президента з питань реабілітації поранених учасників АТО, на марафоні супроводжував Олександра Дармороса, котрий через поранення втратив зір і нижню кінцівку. Разом вони пробігли десять кілометрів.

«Олександр був налаштований на великі результати і перемогу. У нас не було такого досвіду, коли біжить величезна кількість людей, — ділиться Костянтин. — На старті ми хвилин десять тільки йшли, бо навколо було багато людей, ми натикались на них, адже було важко реагувати на раптові перешкоди попереду. А потім зрозуміли, як діяти у цьому натовпі, на третині дистанції відпрацювали іншу стратегію».

Десять кілометрів Олександр подолав за одну годину і чотири хвилини. «Ще не бачив загальний результат, але на фініші велика кількість людей залишилася позаду, — додає Костянтин. — Для Олександра це справді перемога. Було трішки важко на дев’ятому кілометрі. Вже є виснаження, ти розумієш, що фініш попереду, думаєш, що будеш збільшувати оберти, а тут на дистанції — невеличке підвищення. Проте Олександр — мужня людина, він поставив собі за мету прийти до фінішу і зробив це».

«ЦЕЙ ПРОЕКТ ЗІГРАВ РОЛЬ КАТАЛІЗАТОРА»

Нагадаємо, українські військові беруть участь у Марафоні морської піхоти втретє. Самі змагання вперше відбулися 1976 року. Тоді закінчилась війна у В’єтнамі, яка принесла Сполученим Штатам Америки політичну поразку, багато американських військових загинуло. За допомогою марафону в США хотіли покращити стосунки військових і цивільних. Зараз це масштабні міжнародні змагання, які надихають і об’єднують військових із багатьох країн, марафон називають «найкращим для початківців».

Між іншим, саме Володимир Гаврилов, який до виходу у відставку був аташе з питань оборони при посольстві України у США, свого часу запропонував українським військовим, що проходили реабілітацію у Вашингтоні, взяти участь у марафоні. Як бачимо, ця ініціатива розвивається.

«Перші два марафони зіграли свою роль, дали інформацію про цей проект. До нього почали тягнутися хлопці, яких зацікавила участь у забігу, вже є увага з боку спонсорів і наших міжнародних партнерів, бо ми довели, що можемо формувати гідні команди, гідно представляти Україну, — зауважує Володимир Гаврилов. — Тому на два наступні роки у нас є додаткові проекти на цю тему з партнерами, будемо розширюватися. Тобто цей проект зіграв роль каталізатора».

ПРО МУЗЕЙ МОРСЬКОЇ ПІХОТИ

Учасники марафону з України у Вашингтоні багато спілкувалися з ветеранами з інших країн, знайомилися з тематичними ініціативами та, як запевняє Костянтин Вінніченко, привезли багато пропозицій щодо співпраці.

«Наприклад, нас вразив Музей морської піхоти США. Там розповідається про всі війни, в яких брала участь морська піхота, вражає підхід до його створення — суспільство у стані війни показано не тільки з погляду військових, а і з погляду цивільних, — акцентує Костянтин. — Так, мене вразили дві скульптури жінок, які у домашньому одязі сидять біля радіо, а звідти звучить голос президента Рузвельта, який повідомляє про вступ США у Другу світову війну. Це так зображено, що розумієш: уся країна переживала через те, що відбулося. Потім ми познайомилися з керівництвом музею і обговорили те, що вони готові допомогти нам у створенні справжнього, сучасного військового музею в Україні».

НЕЗАБАРОМ НОВІ СТАРТИ

Цього року в Україні з’явився проект, який у подальшому може стати аналогом Марафону морської піхоти. Йдеться про «Ветеранську десятку», 10-кілометровий забіг військових і ветеранів під час столичного Wizz Air Kyiv City Marathon. У першій «Ветеранській десятці» взяли участь представники Сполучених Штатів і Польщі.

«Після цього відбулось багато різних зустрічей, я мав особисті переговори в Лондоні, в Міністерстві оборони Великобританії, із заступником міністра, який відповідає за питання реабілітації. Вони буквально заприсягнулись, що наступного року їх команда обов’язково буде на «Ветеранській десятці». Також вони запросили нас на змагання для ветеранів у Великобританії, — розповідає Володимир Гаврилов. — Тож цей проект дав сильний поштовх до поширення такого руху в Україні. Сподіваюсь, через три-п’ять років ми будемо гідно виглядати у плані проведення величезного східноєвропейського марафону для поранених і ветеранів. Україна має бути місцем проведення таких змагань. Ми більше постраждали, у нас більше таких людей, більше досвіду реабілітації й мотивації, до нас усі тягнуться». 

Тим часом чотири українські ветерани вже готуються до марафону в Лівані, куди вони вирушать на початку листопада. У цьому змаганні українці братимуть участь вперше, їх запросила місцева громада і посольство України в Ліванській Республіці. Як розповів Костянтин Вінніченко, українці бігтимуть на різних дистанціях: півмарафон, тобто 21 кілометр, вісім кілометрів для фахових бігунів і вісім кілометрів для людей з особливими потребами.

«Важливо, що хлопці після таких подій дійсно розуміють, куди рухатись та як себе змінювати. Вони готові долучатися до системних тренувань, щоб отримувати нові результати, — підсумовує Костянтин Вінніченко. — Ці результати в спорті змінюють людину і в цивільному житті. Людина починає більше думати про власний стан, психічне здоров’я, більше опікується тими, хто поруч, і це змінює життя не тільки її, а й її родини».