Папір усе витримає. А люди?
Картонно-паперовий комбінат у Понінці заборгував 56 тисяч гривень за спожиту електроенергію. Сувора рука енергетика зависла над вимикачем. Передбачаючи вельми прикрі наслідки знеструмлення, голова Полонської райдержадміністрації Анатолій Бученко цілий день провів у нервових переговорах. «Люди залишилися б без світла у своїх оселях, нечистоти «пішли» б у Хомору — річка й без того «стогне» від забруднення», — говорить Анатолій Бученко про те, що йому вдалося відвернути лихо від містечка. Понінка, що за три кілометри від Полонного райцентру, «стоїть» на одній єдиній папірні. Якогось іншого виробництва тут немає.
Перший папір Понінка «дала» у далекому 1787 році. За переказами, якось літнього ранку місцевий поміщик ловив у Хоморі рибу та й впіймав... бочку грошей. Капітал він вклав у папірню, що у ХХ столітті стала комбінатом. Як тепер сказали б, зробив потужну інвестицію. Потім на зошитах із Понінки писали вправи і розв’язували задачі не одне підростаюче покоління всього Радянського Союзу.
Вже у наші дні «знайшла» грошовий мішок ДАХК «Укрпапірпром». Ця компанія має державну частку акцій ВАТ «Понінківський картонно-паперовий комбінат». «Більше інвестицій, ніж ця, від «Укрпапірпрому» , у краї не було. Кошти спрямували у реконструкцію підприємства і всі успішно освоїли», — вважає голова райдержадміністрації. Звертає увагу на той факт., що це було зроблено «для задоволення широких потреб у дешевих зошитах, папері та картоні для шкільних підручників».
Коли ще «старий» навчальний рік закінчувався, а до нового було далеко, голова райдержадміністрації на зустрічi із міністром освіти Станіславом Ніколаєнком нагадав про Понінку. Мовляв, нетерпляче чекає замовлення на папір для підручників у повній готовності до виробництва. «Пан міністр публічно пообіцяв 9 мільйонів гривень для виконання папірниками Понінки державного замовлення», — згадує Анатолій Бученко. Голова освітнього відомства погодився, що люди повинні мати роботу і зарплатню, а бюджети всіх рівнів — відповідні надходження.
Одначе у квітні 2005-го у папірників із Понінки урвався терпець. Заявили, що надалі без зарплатні «сидіти» не будуть. Прибулі до страйкарів представники райвлади пообіцяли їм, що забезпечать державне замовлення на папір і відповідне фінансування. Ті ж відповіли: «коли забезпечите, тоді і повернемося до папероробних машин...»
Уособлюючи нове обличчя влади в окремо взятому районі, Анатолій Бученко прибув до Понінки, як, сказати б, знайомий незнайомець. Бо раніше, у буремні дні 2004-го, зустрічався із папероробами. Тоді він був координатором районного штабу Віктора Ющенка. Треба віддати йому, Бученкові, належне: палкий пропагандист і вмілий агітатор. Понінка щиро повірила в те, що бандити сидітимуть у тюрмах, а вона матиме робочі місця і зарплатню для пристойного життя.
Послідовний у своїх словах і ділах, Бученко почав оволодівати епістолярним жанром справжнім чином. У своїх листах до уряду, до народних депутатів писав, що «у червні-липні 2005-го комбінат має можливість виготовити 1200 тонн паперу для підручників. Коли вже минув без відповідей червень, повідомляв, що таку ж кількість комбінат може виготовити у липні-серпні... Звертав увагу адресатів на гостру соціально- економічну ситуацію, в якій опинилася Понінка. Говорив про історію найдавнішого підприємства і вірність робітників, інженерно-технічних працівників славним традиціям.
То був глас волаючого у пустелі. І чого б то? Аж тоді, коли «свої люди» в уряді передали Бученкові копію листа міністра Ніколаєнка, відправленого до прем’єрки 1 червня, і резолюції адресата, голова Полонської райдержадміністрації збагнув, що «Понінка ще довго не буде бачити правди й волі». Цитуємо без жодного втручання у текст: «...інформуємо Вас, що відповідно до постанови КМУ від 27.10.2001 р. № 1445, від 22.03.2002 р. № 362 та від 16.11. 2002 р. № 1748 при виконанні державного замовлення видавництва можуть використовувати тільки папір та картон вітчизняного виробництва, який за відгуками видавців, поліграфістів та ДАК фахівців «Укрвидавполіграфія» є низької якості. Терміни видання підручників надзвичайно стислі, отже, вітчизняні виробники можуть не встигнути виробити та поставити вчасно значні обсяги цих витратних матеріалів (3 тис. тонн офсетного паперу, щільністю 80 гр/кв. См та 600 тонн палітурного картону). Просимо, в порядку виключення надати дозвіл видавництвам при виконанні державного замовлення 2005 року проводити закупівлі імпортованих витратних матеріалів».
Біда, передусім, не у тому, що українською мовою слово «тонна» пишеться з двома «н», а слово «свиня» — з одним. Зрештою, справа і не у комах, яких немає там, де, за правописом, потрібні розділові знаки. У Понінці вважають, що нинішнє підростаюче покоління містечка папірників, яке пише вправи і розв’язує задачі у зошитах, зроблених за кордонами Батьківщини, знає правопис рідної мови краще, ніж організатори вітчизняної освіти.
«Міністр, посилаючись на невідомих поліграфістів, із зрозумілих, навіть школярам причин виявляє турботу про іноземного виробника», — робить сумний висновок голова Полонської райдержадміністрації.
Одначе глава освітнього відомства вказує на низьку якість паперу. Мовляв, нікудишній він, витратний матеріал із якоїсь Понінки. Що й казати, «залізний» аргумент. Хіба ж ні? «Торік усе це було зроблено. На папері із Понінки надрукували підручники поліграфісти із Харкова. Шістьома фарбами, як і вимагалося», — спростовує Анатолій Бученко.
«Не було претензій. Позаминулої весни наші зустрічалися із поліграфістами. Одержали нормальні відгуки», — погоджується засмучений виробничий директор ВАТ «Понінкінський паперово-картонний комбінат» Ананій Філенко. Йому тяжко збагнути, з якої причини «комусь хочеться збиткуватися над своїми людьми, лити воду на чужий млин». Згадує: «Був замовник на папір — Харківська книжкова фабрика. Ми тут уже і програму виконання цього замовлення вже склали...»
Аж тоді, коли вже остаточно з’ясувалося, що підручники будуть друкувати на імпортованому папері, найвідданіші папірники Понінки почали збирати валізи. «Менш віддані раніше відправилися: жінки — до Італії, чоловіки — до Португалії, Польщі», розповідає Ананій Філенко. Говорить, що від 1991-го населення Понінки зменшилося на третину. Бідує...
