Пекельний механізм народознищення: пізнати, щоб знешкодити
...Невблаганний час поглинає і свідків, і жертви, і катів. З роками не таким гострим стає навіть біль. Але має залишитися пам’ять, бо забути таке — злочин. Головне — зміцнити історичну пам’ять народу, щоб він нарешті відчув себе єдиною нацією і піднявся з колін.
Ця думка, висловлена у суботу віце-прем’єр-міністром України Миколою Жулинським на відкритті міжнародної наукової конференції «Геноцид українського народу: історична пам’ять та політико- правова оцінка», домінувала у виступах усіх учасників цього представницького заходу. Звернення від імені Президента України Л.Д.Кучми виголосив заступник Глави Адміністрації Президента Юрій Богуцький, який підкреслив: голодомор та репресії 20–40 років ХХ ст. займають виняткове за своїм трагізмом місце в історії багатостраждального українського народу, під загрозу було тоді поставлено саме фізичне існування нації, її геноцид. Дослідити політичні, правові та духовні передумови геноциду і стало завданням конференції.
Професор Станіслав Кульчицький, котрий виступив iз доповіддю «Терор голодом: політичні мотиви», відзначив, що для сталінського режиму терор був не винятком, а засобом державного управління. Збагнувши це, ми краще зможемо зрозуміти саму суть тих жахливих часів. Але, звичайно, залишається ще чимало питань. Серед них доповідач окремо виділив такі: чому, хоч у 1932–1933 рр. голод був практично в усіх хлібних регіонах СРСР, саме в Україні та на Кубані він набув жахливих масштабів голодомору? Чи не маємо ми підстави сказати що 1937 рiк почався саме у 1933 роцi в Україні? Чому після смерті Сталіна у 1953 роцi фізичний терор змінився духовним (один iз його проявів — русифікація) і які наслідки цього?
Академік НАН України Сергій Пирожков присвятив свою доповідь демографічним втратам населення України 30–40-х років у контексті сучасних трансформацій. Він навів жахливу цифру (результат багаторічних власних досліджень): понад третину населення — 34,8% — було втрачено Україною внаслідок лише внутрішніх, соціальних катастроф 20, 30 i 40-х років. Результати цього ми відчуваємо зараз (хоча це — не єдина причина депопуляції в Україні, яка спостерігається з 1990 р.). Доповідач попередив, що, очевидно, для відновлення нормальної демографічної ситуації знадобиться кілька десятиліть. Увагу привернула така пропозиція академіка: видавати матеріали з голодомору російською мовою та знаходити їм доступ до російського читача, щоб наші північні сусіди краще знали про трагедію українського народу і поступово долали шкідливі стереотипи.
Визначний вчений і громадянський діяч, академік НАН України Іван Дзюба зупинився на духовному спустошенні, яке викликав на нашій землі тоталітарний режим. «Спустошення» тут більш точне слово, ніж «геноцид», зауважив він, бо не можна сказати, що всю культуру й духовність було абсолютно винищено. Але було створено «нову», «вищу» людину, «нову», «вищу» духовність — а яка це духовність, ми спостерігаємо зараз, коли з екранів та зі сторінок газети розлився брудний океан «чорнухи», гірших зразків поп-арта, пропагується культ сили, у вкрай важкому стані мовна культура...
Відрадно, що в роботі конференції взяли участь такі відомі громадсько-політичні діячі, як почесний голова УРП Левко Лук’яненко (він розповів про Вільнюський судовий процес над злочинами комунізму), один iз лідерів дисидентського руху Михайло Горинь, голова Держкомінформу України Іван Драч. Це додало зібранню ще більшої ваги. Але тривогу викликало те, що в залі було дуже мало молоді. А без її участі годі й думати про вирішення головного завдання конференції — пізнати механізм терору, щоб знешкодити його. Бо поки що, незважаючи на всі здобутки демократії, ми ще не маєм о гарантії того, що подібне ніколи не повториться — демократія лише уможливлює створіння таких гарантій. Пам’ятаймо ж про одне — катастрофи минулого мають здатність повертатися, раптово і в інших формах, тоді, коли люди запитують скільки можна згадувати про справи старих часів, хай навіть і криваві справи?..
