Під знаком шістдесятих

Експозиція називається «Портрети шістдесятників». На 24-х фотопортретах українських дисидентів — відомі діячі культури та політики, серед яких Василь Стус, Іван Кавалерідзе, В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Михайло Горинь, Мирослав Попович, Микола Горбань, Ярослава Стецько, Микола Плав’юк, Василь Симоненко... Вони — свідки тих бурхливих подій суспільного і мистецького життя, про які йдеться і в об’ємних томах «Щоденників» Леся Танюка (відомого режисера, громадського і політичного діяча, голови Національної спілки театральних діячів України), датованих квітнем-червнем та липнем-вереснем 1967 року. Кожна з цих особистостей — «жива легенда», частина епохи, що цю ж епоху і творила. Про пережите в буремні 60-ті згадували ті, хто зібрався в Будинку актора. Вже в той далекий час вони мріяли про незалежність України, наближали її, виборювали, інколи ціною власного життя, право вільно жити і творити у вільній державі.

Символічно виглядав посивілий Степан Хмара поряд зі своїм портретом, на якому він молодий і сповнений сил та надій.

— Я завжди хотів, аби наша держава була гідною, достойною, — каже Степан ХМАРА. — Поки не маємо того, на що заслуговує наш народ і країна... Боротьба за незалежність була складною, ми були ослаблені сімдесятилітнім поневоленням радянською Росією. Тоді свідомо знищувалась українська інтелігенція, культурна, наукова, освітня. Ми постійно відчували тиск влади. Треба розуміти стратегію майбутнього, щоб відчувався розвиток і поступ вперед. Згадуючи роки початку нашої незалежності, можу констатувати, що у депутатів першого скликання моральний рівень, ступінь відповідальності були набагато вищі, аніж у теперішніх. Я не бачу в нинішніх депутатів такої домінантної волі захищати національні інтереси. Змінити ситуацію може лише народ...

Ідея Танюка щодо опублікування власних щоденникових записів без купюр, лише з необхідними коментарями, була підтримана видавництвом «Альтепрес», яке й займається цією масштабною працею. (Ексклюзивне інтерв’ю Леся Степановича читайте у найближчих числах «Дня»).

Дві події — презентацію чергових томів зібрання Леся Танюка і фотовиставку Леоніда Левіта можна об’єднати єдиною назвою — фіксація історії. Для наших сучасників важливо знати, якою була українська спільнота на зорі боротьби за незалежність. Саме із записів очевидців тих подій, під пильним поглядом їхніх розумних очей можна прослідкувати рух України на шляху: натовп — народ — нація.