Після труб і карамелі – сіль

Призначення Віктора Черномирдіна послом та торговим спецпредставником президента РФ в Україні співпало з новим загостренням в економічних вiдносинах двох країн. У розмовах директорів експортно-імпортних компаній знову відроджується призабуте визначення — торгівельна війна. Її ініціатором традиційно є Москва. Київ тим часом, маючи на руках досить серйозну зброю для агресивних боїв на всіх фронтах, віддає перевагу відступу на погано підготовлені позиції. І цього разу точно дарма. Призначення Черномирдіна дає шанс не стільки російським, скільки українським діловим елітам, хоча й без суттєвої підтримки уряду, швидше вирішувати свої експортно-імпортні проблеми. А проблем як ніколи багато.

Один iз фронтів торгівельної війни — експорт української солі до Росії — виник буквально цього тижня. Російські виробники, що працюють нинi лише на 60—70% своєї потужності, звернулися в Москву з вимогою обмежити поставки з України. Ціна кримської солі майже на третину нижча за собівартість цього продукту на російських заводах. До того ж наші хитрі підприємці завозять харчову сіль як нерудний матерал галіт, а це дозволяє скоротити тариф за транспортування на чверть. У результаті основні російські компанії, що займаються виробництвом солі, АТ «Уралкалій» та АТ «Сільвініт» за останній рік зменшили виробництво відповідно на 21% та 30%. Саме вони стали ініціаторами антидемпінгового розслідування. Спроба знайти оперативно інформованих у цій проблематиці урядових спеціалістів в українських міністерствах та відомствах ні до чого не призвела. Схоже, цього разу реакція Києва теж буде пасивною й запізнілою.

Те, що ця пасивність малокорисна не тільки для українських виробників, а й для уряду, доводить розвиток подій на легендарному трубному фронті торгівельної війни. Ще місяць тому директори 11 трубних заводів написали відкритого листа прем’єр-міністру Віктору Ющенку, в якому звинуватили його в «нерозумінні проблем галузі, що загрожує згортанням виробництва вже в другому кварталі на 25—30% і падінням рівня життя працівників та їхніх сімей». Добровільне обмеження експорту українських труб до Росії, що почало діяти з першого травня, за оцінками директорів, нинi вже відповідає запровадженню 40—50%-го мита. Не дочекавшись від Кабміну хоча б поганенької обіцянки поборотися за збільшення квоти, у травні керівники трубних промислових гігантів почали «виконувати» погрози, згадані у відкритому листі. Податкові відрахування різко скоротилися, а повернення валютної виручки з за кордону стало затримуватися. У цьому їх вже підтримали металургійні заводи — як відомо, східноукраїнський промисловий менеджмент завжди вирізнявся вмінням об’єднуватися для вирішення спільних проблем. Тепер вже можна не сумніватися, новий прем’єр проведе переговори в Москві про збільшення трубної квоти значно раніше жовтня, на який це планував Ющенко. І першим етапом переговорів за участю директорату, дуже ймовірно, будуть консультації з Черномирдіним.

Тим часом 100 днів залишилось і до завершення Росією антидемпінгового розслідування щодо української карамелі. Нинi діє тимчасове мито обсягом 21%, і саме тимчасовий статус обмежень є предметом несміливих сподівань наших кондиторів. Президент компанії «Укрпромінвест», що володіє акціями провідних підприємств кондитерської галузі, депутат Петро Порошенко, не виглядає впевненим, коли говорить про можливість перегляду Москвою рішення щодо мита. Але це не означає, що слід припинити боротьбу, як це по суті нинi зробив уряд. Директор департаменту тарифної політики Міністерства торгівлі Росії Андрій Кушніренко зізнається, що не чекав такої легкості у відстоюванні інтересів своєї країни у переговорах iз Києвом.

Утім, це не означає, що економічна війна триває лише з «перемогами» однієї сторони. Поразки Москви є очевидними на енергетичному фронті. РАТ «ЄЕС Росії» шість разів подавало заявки на участь у приватизації українських обленерго, і жодного разу не отримували позитивної відповіді. Неофіційна позиція уряду Ющенка зводилася до того, що енергоакції мають дістатися західним компаніям, в усякому разі, точно не російським або українським. І хоча цю установку вдалося виконати лише часткового, (за деякими данними, за словацькою компанією, що вже придбала 4 обленерго стоїть український капітал), росіяни поки що так і не були допущені до приватизації в енергетиці. Деякої комічності цьому ігноруванню додала недавня заява голови Фонду держмайна Олександра Бондаря, який вже після проведення перших шести приватизаційних конкурсів закликав росіян активніше інвестувати українську економіку, бо вони, мовляв, більш пристосовані до вкладання грошей в умовах політичних ризиків.

Нещодавно знервований президент РАТ «ЄЕС Росії» Анатолій Чубайс проговорився, що участь росіян в енергоприватизації була погоджена ще на зустрічі Путіна та Кучми в Дніпропетровську. Але тепер, коли конкурси пройшли, саме час Києву почати диктувати свої умови. Призначені на найближчі дні переговори Чубайса з українським віце-прем’єром Дубиною, чи не найкращий для цього привід. Вірний представник східноукраїнського директорату, Олег Дубина, знає і цілком може натякнути на те, які кроки має зробити Москва, аби отримати не тільки доступ до енергетичної приватизації, а й до омріяного транзиту російської електроенергії на західні ринки. Якщо цей натяк не прозвучить, кращого моменту може вже не бути. Адже саме тепер сумнозвісна газова залежність від Росії як ніколи зменшилася. І не тільки через сезонний фактор, а й завдяки свіжим домоленностям iз Туркменістаном.

Серед ще не до кінця використаних аргументів, тобто ще не відкритих фронтів торгівельної війни — обмеження імпорту автомобілів, наприклад ВАЗ, в Україну. Це просто ядерна бомба. Втім, цей інструмент, вочевидь, Київ приберіг як резерв. Адже з приходом на посаду посла Віктора Черномирдіна, виникли сподівання, що надалі хоч якісь проблеми в економічних вiдносинах двох країн будуть вирішуватися не тарифними квотними й антидемпінговими атапами, а дипломатичними засобами.