Пісні та гроші
Новітня ініціатива Комітету, за задумом організаторів, покликана популяризувати високодостойних лауреатів та їхню творчість, презентувати високі здобутки та рівень нашої культури. Окрім того, концерт задекларовано як благодійний — всі учасники зголосилися працювати на безгонорарній основі, а отримані кошти мають стати першим внеском у нещодавно створений «Шевченківський фонд — ХХI століття». Накопиченим планують підтримати один iз основних «позаурочних» напрямків діяльності Комітету — видання серії книг призабутих лауреатів минулих років, влаштування виставок переможців тощо. Втім, дізнатися про виручену суму на момент здачі матеріалу «Дню» не вдалося, як і те, скільки вельми недорогих квитків (5—20 гривень) було продано. Кажуть тільки, що «сума невелика».
Заповнення залу пристойне — лише кілька задніх рядів у партері пустували. Початок затримують на 10 хвилин, аж ось з’являється віце-прем’єр В. Семиноженко, і старт дано. Учасники змінюються зі швидкістю планів у музичному відеокліпі, але встигають залишити у пам’яті найсвітліше — приємний емоційний відбиток. Власне, говорити про рівень професіоналізму виконавців якось не випадає — він і так неодноразово підтверджений численними званнями, перемогами та лауреатствами. У такій ситуації головне — навіть не відточена техніка, а щирість та відкритість пропонованого. Необхідно відзначити, що виступаючі не поскупилися на теплі почуття. Серед учасників концерту: академічна капела «Думка», капела бандуристів ім. Г. Майбороди, ансамбль танцю ім. П. Вірського, український народний хор ім. Г. Верьовки, Національний заслужений симфонічний оркестр України, Національний оркестр народних інструментів України, камерний оркестр «Київські солісти», народні артисти О. Басистюк, В. Гришко, В Зінкевич, Н Матвієнко, Р. Майборода, М. Стеф’юк...
«Комітетчики» кажуть, що спочатку у них були побоювання щодо власної спроможності достойно втілити таку акцію. Після неї — «переконалися, що справу треба продовжувати». Більш за те, впевнені, що участь у наступних концертах для виконавців «буде справою честі». Весь концерт зафільмовано, і згодом Україна матиме можливість подивитися його на УТ-1. Трохи дивне враження, на фоні такої акції, залишили бокові екрани в «Україні». Якість їхнього зображення дорівнювала якості зображення, що його дає 200-доларова WEB- камера — «цифрові» обличчя розпадаються на різнокольорові шматочки, відсутність балансу світлотіні та елементарної різкості зображення. У скільки обійшовся «ремонт» приміщення — 90 млн. гривень?.. Втім, ані лауреати, ані Комітет тут ні до чого.
Наступним завданням Шевченківський Комітет бачить видання книг своїх минулих лауреатів. Головою видавничої Ради погодився бути П. Загребельний. Перші фоліанти заплановано десь на осінь. Питання знову ж таки в коштах, які забезпечуватиме Фонд. Поки що їхня кількість зовсім невелика, втім, «є зацікавлення спонсорів». Невже наші бізнесмени дозріли до рівня усвідомлення того, що культура країни, в якій ти живеш, не щось вторинне, а передусім є віддзеркаленням гідності її громадян?.. Посеред сцени висів портрет Шевченка. Чомусь завжди, коли я дивлюсь на нього — там, де він у віці, з вусами та класичною залисиною — бачу докір у його очах. Саме такого поета, а не молодого красеня- франта з бакенбардами, найбільше люблять українці. Свято лауреатів було веселе, але чому тоді сумний Тарас?
