Поет пробудження
8 лютого в Національній опері України відбувся вечір пам’яті Василя Симоненка, якому виповнилося б 70 років.
Майстер поетичного слова прожив дуже коротке життя (навіть не дожив до 29 років), але його творча спадщина й нині бентежить серця читачів. За своє життя Василь Андрійович побачив лише одну надруковану збірку віршів «Тиша і грім»...
«Василь Симоненко був із покоління дітей війни, — сказав поет, голова українського фонду «Культура» Борис Олійник. — Він не мав блату, тугої руки, що допомагала в житті та творчості, а тому завжди покладався лише на власні сили. Його зліт як поета припав на час хрущовської відлиги. Він був романтиком і патріотом країни. Талант Симоненка високо цінували такі майстри, як Тичина, Рильський, Сосюра».
Олесь Гончар називав Василя Андрійовича «витязем молодої української поезії», його творчість стала передвісницею нашої незалежності... І Гончару, і Олійнику довелося чимало походити по кабінетах, аби отримати згоду на видання творів В. Симоненка. Тільки через 15 років після смерті поета Борису Іллічу Олійнику вдалося зрушити камінь заборони — й вийшла вистраждана симоненківська книжка «Лебеді материнства».
На вечорі прозвучали твори Василя Андрійовича, виступали його друзі, колеги (Борис Олійник, Микола Сом, Іван Драч, Григорій Білоус), провідні майстри сцени — Анатолій Паламаренко, Ірина Семененко, Неоніла Крюкова, Микола Шопша, Василь і Микола Литвини, Дмитро Попов, Святослав Максимчук, театр сучасної хореографії «Сузір’я Аніко» та інші. Були виконані твори, якi присвячувалися пам’яті Симоненка, а також музика й пісні, які любив слухати поет. На екрані демонструвалися кадри хроніки, його фотографії, звучав голос Василя Андрійовича. А закінчували вечір земляк поета — директор Тарандинцівської школи на Полтавщині Василь Бут і хор Київського національного університету культури та мистецтв під керуванням Станіслава Павлюченка. Підготувала програму компанія «Україна мистецька» (режисер — Дмитро Чирипюк, ведучий вечора — Євген Нищук).
— Пам’ять завжди зобов’язує, особливо коли це стосується таких талантів, як Василь Симоненко. — підкреслив академік, директор Інституту літератури іменi Т. Шевченка НАНУ Микола Жулинський. — Він на диво зумів розкритися в досить непростих умовах. Мабуть, сигнал подала епоха. Це сигнал національного пробудження. Розпочиналася хрущовська відлига, й на цій хвилі пішло національне піднесення. Ці сигнали патріотизму особливо бентежили молодь, студентство, яке з великою вірою та надією сприймало день пробудження України. Їм здавалося, що це буде якась нова епоха. Я колись писав про Василя Симоненка, що він нагадував мені велику рибу, яку викинуло на берег i яка не змогла дихати. На жаль, поет застав той період, коли почалося придушення свобод (пора застою). Але Василь у дуже молодому віці, при невисокій своїй літературній освіті, зумів розкритися в різноманітних жанрах. Симоненко був класичним поетом, який продовжував добру літературну традицію, і водночас він був дуже сучасним. Він писав вірші, епітафії, епіграми, казки, дитячі поезії, публіцистику. У Василя було стільки енергії, внутрішнього вогню... Аби не така його жахлива доля, я навіть не уявляю, якої сили й величі міг бути цей талант.
Мені приємно, що вечір у Національній опері ще раз підтвердив, що наша країна розуміє значення та роль поета Василя Симоненка. Він був символом 1960-х років, символом національного пробудження. Уже після смерті поета почалися політичні репресії. Патріотів таврували клеймом «націоналіст» — багатьох висилали до Сибіру, дисидентів кидали до в’язниць. Симоненко дав сигнал людям, що можна творити вільно, не боятися, хоча не все написане міг в ті часи друкувати. Свої почуття, мрії та надії Василь висловлював у віршах дуже органічно. Саме тоді з’явилися такі поети, як Драч, Вінграновський, Костенко, прозаїки — Щербак, Дрозд, Гуцало, Тютюнник та інші. Це вже була нова епоха. Вона створила надзвичайну, унікальну сторінку української сучасної літератури, її нове обличчя, яке до сьогоднішнього дня викликає у читачів велику гордість і захоплення — стільки талантів зуміли розкритися й дали нову якість нашій літературі.
