Поговоримо про життя?
Режисер Олександр Ануров спробував поставити те, що в принципі не піддається сценічному втіленню. Немає закрученого сюжету, динаміки дії — одні розмови, озвучені притчі та філософські трактати про сенс буття. Що таке влада, благість, древо життя, блаженство, щастя, прекрасне і жахливе, дружба і ворожнеча? У чому істина? На ці та інші складні запитання шукають відповіді філософ Григорій (Петро Панчук), брати-теслярі Афанасiй (Василь Баша) та Яків (Володимир Ніколаєнко), винахідник Логвин (Остап Ступка), каменяр Єрмолай (Василь Мазур). Поки вони будуть розбиратися в собі і в навколишньому світі, їх будуть спокушати Біси у вигляді двох красивих дам — Оксани Батько і Тетяни Шляхової. А мета розмов — зусиллями колективної волі і поривом індивідуальної самосвідомості вибудувати такий собі Храм...
Сковородинські тексти режисер, який є і автором композиції, «укріпив», додавши фрагменти з діалогів Платона та Еразма Роттердамського. Тексти нашого українського мислителя плавно вплітаються в трактати грецького і християнського філософів. За словами Анурова, добавки зробив не тому, що йому було мало творів Сковороди, а оскільки Григорій Савич вважав цих вчених своїми духовними отцями.
«Буквар миру» — вистава для людей обізнаних, естетів, театральних гурманів. Для тих, хто зможе оцінити досить складну для сприйняття постановку і ходить у театр не лише заради розваги. У музичному оформленні вистави звучать твори самого Григорія Сковороди, а також українські канти, французькі, італійські пісні періоду бароко. Постановку франківців можна назвати і «датською» виставою. 3 грудня будемо відзначати 280 років з дня народження українського мислителя.
Григорій Сковорода — автор численних музичних та філософських творів, збірок поезії і кантат, пісень, притч, трактатів, але тільки сьогодні, вперше, українська сцена звернулася до першоджерела. Театрали можуть пригадати прекрасну роботу театру «Сузір’я» «Сад божественних пісень» з Богданом Ступкою в головній ролі, але це було попурі на сковородинські тексти, поставлене у 80-ті, а нині у нас надворі вже XXI століття.
— Початок століття вимагає свого пошуку шляху, — вважає художник Віктор Харитоненко. — Я відштовхувався від тексту: дві природи і тому зробив декорації метафізичними. У кожного героя є своя планета, а декорації, що обертаються, — згусток їхніх емоцій.
За словами актрис Батько і Шляхової, їм довелося непросто. Адже їхні персонажі танцюють при рухомій сцені, причому поміст нахилений під кутом десять градусів. А Остап Ступка взагалі кульбіти показує. Харитоненко креслення великого Леонардо да Вінчі втілив у реальність і багатовікова мрія літати здійснюється на франківській сцені. Секрет виявився в ножному приводі. Крутить Ступка ногами, немов на велосипеді їде, а насправді махає крилами і літає.
— Тотальний атеїзм знищує особистість, — упевнений О. Ануров. — Але є віра. Людина буде знаходитися між цими двома категоріями. Їй дається вибір між вірою і невірою. Атеїзм породжує революцію, хаос, морок. Наше життя крають біси і ми зобов’язані їх струсити з себе. Україна — батьківщина генія, і всі ми ще маємо осягнути його спадщину. Хоч я розумію, що в основній масі глядач, прочитавши на афіші ім’я Сковороди, думає: це якась філософська туга. Ми ризикуємо, але не можна ж постійно йти на поводу у публіки. Не лише пивом та кока-колою живе сьогодні молодь. Неможливо все перетворювати на розвагу та на казино. Можу лише підкріпити свою думку сковородинськими словами, що життя наше подібне до океану, і тільки рідкісні щасливці перепливають цей океан. Я впевнений, що уважно послухавши Сковороду, обов’язково щось залишиться в їхніх душах. Людина народжена для краси і прекрасного, для щастя, а не для темряви.
Анурова можна назвати київським москвичем. Він народився в нашій столиці, в сім’ї акторів Російської драми ім. Л. Українки Олександра Анурова та Віри Предаєвич. Закінчив інститут ім. Карпенка-Карого. У середині 80-х працював у театрі Російської драми актором. Це був не найкращий період у його житті. Перспектив не було. Час смутний. За словами Олександра, з теплотою він згадує тільки роботу у Олексія Кужельного в «Сузір’ї». З 1990 року живе і працює в Москві. Учень відомого театрального майстра Анатолія Васильєва і нині є актором і режисером трупи театру «Школи драматичного мистецтва». Ставив в Угорщині і Хорватії. П’ять років тому О. Ануров поставив у київській Російській драмі «Крокодила» Ф. Достоєвського. Виставу критика назвала «елітарною і інтелектуальною». Її дуже швидко було знято з репертуару, оскільки не є касовою. Яка доля буде у його сковородинського «Букваря миру»? Не треба бути пророком, щоб сказати — непроста. Але труднощі не лякають режисера. Франківці не приховують свої амбіції і сподіваються, що їхня нова робота зацікавить передусім вдумливого глядача.
