Поки що без прогресу

Поєдинку проти національної команди Італії усі очікували із великими надіями. До фінального турніру Євро-2012, на який команда України потрапила без відбору на правах господаря, залишається менше року, тож хотілося побачити, що собою являє наша головна команда на тлі серйозного суперника.

На користь нашої команди було одразу кілька обставин. Перша — збірна Італії після невдалого, як для неї, виступу на останніх світовому та європейському фіналах, перебуває у стані реконструкції. Пішли із команди практично всі чемпіони світу 2006 року, а їхнім наступникам поки що до великих перемог далеко. Друга обставина — за три дні до матчу в Києві італійці провели нелегкий відбірний матч у Словенії. Наші ж цілеспрямовано готувалися вдома саме до цієї гри.

Проти України була перед грою лише статистика. До цього команди зустрічалися шість разів. У всіх п’яти офіційних іграх у рамках світових та європейських першостей наші програли, забивши лише два м’ячі. І лише у контрольному матчі 2006 року було зафіксовано нічию 0:0. Цікавим було і те, що перше гра між суперниками відбулася в Києві рівно 16 років тому і гості тоді виграли 2:0.

Як і слід було очікувати, тренер італійців Пранделлі дав відпочити основним футболістам своєї команди. На поле стадіону ім. Лобановського вийшло лише четверо із тих, хто грав у п’ятницю проти Словенії. Та й тих по ходу гри поступово замінили. Не було кількох провідних виконавців і у складі збірної України. Хоча говорити про склад нашої команди можна поки що лише умовно. За рік через збірну Маркевича, а потім Калитвинцева пройшло три десятки футболістів, причому більшість із них нічим особливим не запам’яталась.

Проти Італії наш тренер виставив не надто атакуючий склад. На допомогу воротарю Шовковському та захисникам Тимощуку, Ракицькому, Ощипку та Федецькому було відряджено одразу двох опорних півзахисників Ротаня та Степаненка. Тож на атаку мали працювати лише троє атакуючих півзахисників в особі Гусєва, Єрмоленка та Алієва та єдиного нападника Селезньова.

Практично другий склад італійців без особливої напруги зустрічав атаки українців. А коли справа кілька разів дійшла до ударів по воротах впевнено грав воротар Вівіано. Нічого не вдалося зробити нашим із стандартних ситуацій. Алієв, який колись непогано бив штрафні, цього разу відправляв м’яча або повз ворота, або суперникам. Не дуже впевнено грав і наш численний захист, пропускаючи контратаки гостей. Врешті, одна із них завершилася точним ударом Россі.

Нічого не змінилося і у другій половині гри. Зробивши п’ять замін, італійці продовжували спокійно захищатися і навіть вилучення Асторі за п’ятнадцять хвилин до закінчення гри ні на що не вплинуло. Більше того, граючи в меншості, гості провели ще одну контратаку, яку завершив Матрі.

Імена більшості гравців команди гостей, яка без особливого напруження обіграла українців, нічого не говорять пересічному любителю футболу. А що було б, якби на полі в команди Італії були лідери атаки Кассано та Паццині? Якби у центрі поля грав колишній бразилець Мотта? Коли б це був не контрольний матч, а офіційна гра світової чи європейської першості? Якби Євро-2012 було б сьогодні?

На жаль, гра збірної України проти Італії показала відсутність прогресу в нашої команди. Досі не зрозуміло, якої тактики дотримується наша команда, за рахунок чого вона збирається перемагати своїх суперників на домашньому чемпіонаті Європи. У тої ж Італії є традиційно поставлена гра, яка залишається із збірною при усіх тренерах та гравцях. Тому складалося враження, що італійці грають разом багато років, а наші щойно познайомились.

Одне втішає — українці програли лише у контрольній грі, яка не має жодного турнірного значення. Про патріотизм та честь прапора, який захищає наша національна команда, згадувати не будемо. Почекаємо коли у грі збірної буде хоч якийсь прогрес.