Політ над кон'юнктурою

Завтра в Національному театрі імені І.Франка у 250-й раз грають «Майстра і Маргариту».

Цей спектакль франківців ніколи не був культовим театральним явищем. Навіть десять років тому, у сезон прем'єрних аншлагів, його сприймали скоріше як добросовісну кон'юнктуру, й лише булгаковський текст, ще не зацитований до дірок, лунав у ньому рятівним прозрінням. У постановці Ірини Молостової перебудовний пафос пробуджених надій намагався люто поквитатися з минулим. Оголошена тоталітаризму вендета звучала навіть у грузинському акценті похмурого персонажа у френчі.

Проте спектаклі-довгожителі мають феноменальну здатність убирати в себе час. Нагромаджувати метаморфози його інтонацій і змісту, реалії минулих подій і людських доль. У якому з наших минулих існують сьогоднішні Майстер Степана Олексієнка й Воланд Анатолія Хостікоєва? Як сприйме завтра ввечері глядач фразу «Ніколи ні в кого нічого не просіть»? Яким нинішнім болем відгукнеться тема відповідальності за подану надію?

Я заздрю тим, хто вперше побачить, як у фіналі спектаклю Воланд із почтом, Майстер і Маргарита вийдуть до рампи, закутані в чорне полотнище, яке струмує по всьому дзеркалу сцени. І зазвучить Шнітке. А Іван Бездомний дивитиметься в небо заплаканими очима.

№209 31.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»