Політтехнологи вирішують... не все

Як відомо, російські політтехнологи приймали більш ніж активну участь у президентських виборах 2004 року. Днями в українському відділенні агентства РІА «Новости» відбувся відеоміст з Росією на тему: «Роль політтехнологів в українських виборах 30 вересня 2007 року». Тема виявилася застарілою. Російські експерти зараз не працюють в жодному з таборів, їх уже давно змінили американські колеги. Проте дискусія вийшла захоплюючою. «День» пропонує вашій увазі найцікавіші, на наш погляд, думки.

Олег МЕДВЕДЄВ, медіаменеджер, політтехнолог Блоку Юлії Тимошенко:

— На відміну від кампанії 2004 року, коли на Януковича працювали російські політтехнологи й він програв, його кампанію 2006 році забезпечував американський політтехнолог Пол Манафорт, і Янукович виборов перше місце на виборах. Наразі, наскільки мені відомо, провідну роль у виборчій кампанії Віктора Януковича знову грає Пол Манафорт. І судячи з усього, Партія регіонів стане першою й на цих виборах. Тож американські політтехнологи знайшли вдаліший ключ до сердець українських виборців ніж російські, які начебто мали б краще розуміти Україну внаслідок нашої ментальної спорідненості.

І я маю сказати, що мені як громадянинові України більше подобається той факт, що з Януковичем працюють американські політтехнологи, оскільки, якщо порівнювати образ Януковича 2004 року й образ 2006 року, то ми бачимо, що це абсолютно інші стандарти політичної культури. Це абсолютно інші стандарти публічної поведінки. Це абсолютно інший образ. Я вітаю прихід американських технологів на українські вибори. І Януковичу як людині, яка є й буде в українській політиці, це більше піде на користь, ніж робота з попередніми російськими консультантами.

Очевидно, в штабі Януковича цей досвід теж вважають досить позитивним, бо навіть стратегічну програму розвитку України Рінат Ахметов замовляв у американських експертів.

Володимир ФЕСЕНКО, політолог:

— Я б не перебільшував роль політтехнологів на українських виборах. Це стосується як політтехнологів вітчизняних, так і закордонних, байдуже американських, російських чи якихось іще. Політтехнологи грають важливу роль в організації й проведенні кампанії, але вирішальну роль грають самі лідери, а також системність кампанії й структура кампанії.

Дійсно, сьогодні є мода на американських політтехнологів, як свого часу була мода на російських. Гадаю, ця мода швидко мине. Принаймні, самі представники Партії регіонів у кулуарах говорять про те, що вплив американських політтехнологів є, але він не є глобальним і не є визначальним. Крім того, зі свого власного досвіду можу сказати, що, коли йдеться про закордонних політтехнологів, обов’язково з ними має працювати вітчизняний політолог або технолог, який виступає в ролі «перекладача», інформатора, роз’яснювача значень і пояснювача практик. Якщо поруч немає таких людей, ніякий закордонних політтехнолог не допоможе.

Ще один момент, на який я б хотів звернути увагу. Судячи з усього, на цих виборах, на відміну від виборів 2006 р. і тим більше 2004 р., набагато менше значення матиме тема російсько-українських відносин і взагалі російський чинник як такий. Ось це цікаво, нова тенденція. Наскільки вона буде стійкою, визначальною й довготривалою, це вже інша проблема.

Олесь ДОНІЙ, політолог, кандидат у народні депутати від блоку НУ-НС:

— В основі українських виборчих процесів все-таки лежить не технологічна складова, а змагання культурних полів. Між ними фактично немає якогось перерозподілу симпатій. «Помаранчеві» висувають свої сили, «біло-блакитні» — свої. Технологи можуть лише оформити ці ідеології в той чи інший бік. І тут дуже цікавий аспект, чим відрізняються російські політтехнологи від американських, на яких зараз, дійсно, є мода.

Я б розбив слово «політтехнологи» на дві складові. У американців більше технологічної складової, а у росіян більше політичної складової. І тут питання: російські політтехнологи у своїй діяльності допомагали силі, на яку працюють, чи ж країні, яка їх делегувала? Маються на увазі російські політтехнологи, які працювали з Партією регіонів. Очевидно, що їхньою метою була не лише перемога певного кандидата, а й провокація протистояння всередині України. Слід віддати належне, їм вдалося спровокувати протистояння між російськокультурними й українокультурними полями. З культурного рівня протистояння перейшло в політичне. Роль технологів у цьому була.

Зараз ця політична складова поменшала. Але культурне протистояння залишиться. І ми побачимо це протистояння в подальших парламентських, президентських виборах. І це ще тлітиме десятиліттями. І від технологів залежить, будуть вони й надалі посилювати цей процес чи ж зменшуватимуть. У цьому плані мене більше цікавить не стільки питання технологій, скільки моралі в політиці. І політичні «еліти» країни повинні підходити саме з цими критеріями, коли вони запрошують тих чи інших технологів.

В’ячеслав НІКОНОВ, президент Фонду «Политика», Росія:

— Я трохи уявляю українську політичну кухню й повинен сказати, що й 2004-го і 2006 року були задіяні передусім українські політичні технології, я не став би перебільшувати ні роль Росії, ні США. Було дуже цікаве зауваження, що російський чинник не відіграватиме помітної ролі на виборах. Я думаю, це свідчення певної зрілості української державності. Раніше Росія була в центрі політичної боротьби, тому що багато в чому треба було відповідати на запитання, чому Україна не Росія. Напевно, зараз відповідь на це запитання знайдено. І це добре.

В Україні зараз є декілька констант, які навряд чи зміняться внаслідок майбутніх парламентських виборів. По- перше, це нестабільність української парламентської системи. Вона збережеться. На мій погляд, ця нестабільність багато в чому була закладена Конституційною реформою. Друге, це те, що нинішня політична криза, як і багато чого іншого, відбувається певною мірою за рамками правового поля. Досі й розпуск Верховної ради, й призначення виборів оскаржуються різними політичними силами. Звідси буде питання про легітимність і стабільність майбутньої законодавчої влади України. Оскільки відомо, що будь-яка влада, яка формується за межами правового поля або на межі правового поля, залишається досить нестабільною. Третя константа — це дуже серйозний культурний розлом. Він також збережеться, незалежно від результатів виборів.

Що стосується результатів українських виборів, якихось прогнозів: хто сформує український уряд, буде він помаранчевим чи біло-блакитним. Я впевнений, що розклад визначатиметься якимись одиницями депутатських місць у майбутній Верховній Раді.

І, звісно, важливе питання: відбудуться вибори, а далі що? Продовження політичної кризи чи політичні сили знайдуть можливість домовитися? Ситуація нестабільна, непередбачувана й тим цікавіше буде спостерігати за українською політикою.