«Пологівський маніяк» мусить бути покараний тільки за свої злочини
Коли я розповів приятелю про так званого пологівського маніяка, якого судять зараз в Дніпропетровську, то він запитав: «А чи не навішали на нього чужі злочини?». Сергія Ткача, якого затримали в містечку Пологи Запорізької області, судять за численні зґвалтування і вбивства дівчат і молодих жінок. За матеріалами слідства здається, що він із вісімдесятих років минулого століття у різних областях Росії і України скоїв таких злочинів більше, ніж знамениті маніяки Онопрієнко і Чикатило. Можна припустити, що принаймні за давні злочини він отримуватиме покарання тільки на основі власних зізнань. Бо які речові докази можна зібрати через двадцять, п’ятнадцять, десять років? З матеріалів слідства випливає, що замість Ткача посадили дуже багатьох людей. Таке припущення напрошується із логіки подій. Це припущення дуже переконливе. Виходячи з тих фактів, котрі я зібрав про Ткача у Пологах, воно дуже схоже на істину. Але схожість із істиною — це термін аж ніяк не юридичний.
Хочу застерегти: я не збираюся захищати вбивцю і ґвалтівника. Але я вивчав деякі матеріали про людей, яких посадили за ті вбивства, котрі, схоже, скоїв Ткач. І вони були ув’язнені на основі тільки власних зізнань. Інших доказів їхнього злочину не було — хоча закон вимагає, аби зізнання злочинця були підкріплені іншими доказами. Отож, схожість з істиною повинна бути підкріплена доказами, котрі б не викликали сумнівів. А тут справи були явно шиті білими нитками. Тож чому Ткача не можуть так само засудити без належних доказів? Мало того, не можна виключати, що на нього спишуть злочин якоїсь іншої людини. Бо якщо міліція, прокуратура і суд сфабрикували попередні справи на безневинних людей, то де гарантія, що вони не зроблять так і в цьому випадку? Отож, доказова база у справі самого Ткача, а також людей, котрі, схоже, сидять замість нього, має бути бездоганною, такою, щоб комар носа не підточив. У протилежному випадку ми можемо зіткнутися з новими скандалами: якщо раптом виявиться, що на волю вийшов реальний злочинець, а його злочин приписали Ткачу, то ви уявляєте, який ґвалт знову підніметься?..
Ви скажете, що це аксіома, яка не потребує доказів. На жаль, практика свідчить про інше. Минулої п’ятниці автор цих рядків, медіа-центр «Розмай» і правозахисниця Тетяна Яблонська презентували початок циклу журналістських розслідувань «Вбивці, які не вбивали», котрий здійснюється у рамках проекту сприяння громадянам у їхній активній боротьбі проти корупції «Гідна Україна». Цей проект виник у нас не на голому місці. Ми багато займалися випадками, коли за вбивство карали невинних людей. І карали не через помилку слідства, а саме тому, що так у нас заведено: неодмінно треба когось посадити. Механізм відпрацьований: із підозрюваних вибивають зізнання і не звертають уваги, що інших доказів немає. При цьому всі учасники процесу чудово знають, що ув’язнюють невинних людей, але спокійно заплющують на це очі.
Все ж таки наше суспільство повільно, але рухається до того, аби таку практику поламати. І справа Сергія Ткача може стати тут лакмусовим папірцем. Якщо він буде покараний із дотриманням усіх належних процедур, то це означатиме, що ми зробили ще один суттєвий крок до створення правової системи, котра захищає громадян, а не карає їх безневинно. Якщо ж буде якийсь прокол, то він вкотре посіє серед громадян сумніви у можливості домогтися правди в нашому суспільстві.
Від редакції: незабаром ми плануємо надрукувати розслідування Юрія Луканова про справи тих людей, котрих, імовірно, було покарано замість «пологівського маніяка».
