Повернення ката

Церемонія відкриття пам’ятника Сталіну біля обкому компартії в центрі міста відбувалась під посиленою охороною міліції. Більше того, про її безперешкодне проведення потурбувався Запорізький адміністративний суд, котрий заборонив українським патріотичним організаціям пікетувати цей захід.

Організоване ж дійство було в «кращих» традиціях комуністів — «борючись за інтереси ветеранів», не врахували, що в більшості з них слабке здоров’я. І пенсіонери більше години стояли на пекучому сонці, вислуховуючи промови. Під час церемонії одна літня жінка вмерла, а ще двоє пенсіонерів були госпіталізовані. Але навіть смерть людини не припинила піар-операцію. Її, незважаючи на втрати, в сталінському стилі продовжили аж до роздачі каші.

Разом з тим не можна сказати, що більшість жителів міста вітали встановлення пам’ятника тирану. У місті, як і у всій Україні, противників цього набагато більше. Тому в Запоріжжі й не провели не те що референдуму, а навіть опитування громадської думки. А позиція невтручання, котру продемонстрували владні органи всіх рівнів, стала головною причиною того, що на козацькій землі увічнили кривавого диктатора.

Міська влада прикрила свою бездіяльність тим, що, мовляв, це не пам’ятник, а мала архітектурна форма (щось на кшталт урни чи садової лави), яку власник земельної ділянки може встановити без узгодження із владою. Потім, коли почалися протести громадськості, міський голова Євген Карташов висловився за проведення міського референдуму з цього питання. Але ніяких конкретних кроків для його проведення не зробив. За дивним збігом саме фракція компартії в міськраді часто допомагає меру протистояти регіоналам у деяких адміністративних та господарських питаннях. А один голова райадміністрації пройшов у міськраду по списках компартії.

Міська та обласна ради, в котрих більшість складають депутати від ПР, та губернатор Борис Петров від тієї ж політичної сили теж не втручались.

Ні уряд, ні Президент Янукович спочатку не виявляли бажання протидіяти запорізькій ініціативі своїх неспокійних і метушливих соратників по парламентській коаліції. Пізніше, коли європейські політики почали ставити незручні питання, Віктор Янукович також висловився за проведення референдуму. Але обмежився лише заявою про його бажаність.

Тепер, схоже, почалася процедура відмивання від цієї брудної справи. Нардеп від ПР Володимир Олійник у ефірі одного з телеканалів заявив, що ні Президент, ні Кабмін не мали повноважень, щоб зупинити встановлення пам’ятника Сталіну. Натомість він відзначив, що навіть приватний власник не має права без дозволу місцевої влади змінити вигляд фасаду будинку (бюст встановлений на східцях біля входу в будівлю обкому). Також відзначив, що більшість населення країни проти увічнення пам’яті Сталіна.

Про невтручання міської та обласної рад, контрольованих його товаришами по партії, пан Олійник не згадав.

Менше всього дивує позиція організаторів встановлення бюсту Сталіна — комуністів. Вони ще раз довели, що заради досягнення своїх цілей готові нехтувати громадською думкою, нав’язувати суспільству найбільш одіозних історичних персонажів, загострювати протистояння в суспільстві.

Якщо ж згадати чотириповерхові «мазанки» випещених «борців за народну справу», їхні піджаки не від фабрики «Большевичка», дуже дорогі годинники та автомобілі, співпрацю в парламенті з найбільшою фракцією олігархічного капіталу, то вражають цинізм і легкість, з якими вони маніпулюють злиденними пенсіонерами.

Як би там не було, а пам’ятник уже стоїть і буде стояти під постійною охороною. Історія завершилась. І Україна, і Запоріжжя зганьблені перед цілим світом. Майже всі можуть бути задоволеними.

Запорізький мер Євген Карташов не побудував вчасно, як обіцяв, мости через Дніпро, зате при ньому в місті з’явився бюст кривавого вождя.

Новий губернатор-регіонал Борис Петров, котрий малював картини динамічного розвитку області під його керівництвом, уже зараз може доповісти, що за час його правління кількість пам’ятників Сталіну зросла на 100%.

Висувати ж якісь претензії Віктору Януковичу, після заяви пана Олійника, що це питання поза президентською компетенцією, якось не випадає. А після Харківської угоди й не хочеться.

Комуністи досягли того, чого хотіли, — пропіарились на весь світ. Та ще й за гроші ветеранів. От тільки запорізькі патріотичні організації виконали судове рішення про заборону пікетування, і не було боїв з «підступними націоналістами». Хоча їх, коли вони стояли на значній відстані від мітингуючих, закидавши яйцями, провокували зовсім не пенсійного віку бойовики.

Все б нічого, якби не смерть тієї літньої жінки, котра вмерла під час помпезної церемонії та не двоє пенсіонерів, котрі опинилися в лікарні...

ДО РЕЧI

Напередодні Дня Перемоги в Дніпропетровську міськраду надійшло звернення лівих громадських організацій із проханням розглянути питання про встановлення пам’ятника Йосипові Сталіну. Відозва викликала на сесії велике пожвавлення серед депутатів, проте, не потрапила до порядку денного з процедурних причин. Однак перспектива появи монумента Сталіну за прикладом сусіднього Запоріжжя не на жарт стурбувала опозиційні сили. На ім’я міського голови Івана Куличенка надійшло звернення обласної організації Української народної партії. Мерові нагадали, що на початку нинішнього року Сталін був визнаний злочинцем за рішенням суду, який розглядав кримінальну справу про геноцид українського народу. «Наполягати на встановленні пам’ятника Людожерові, — ідеться в заяві, — можуть лише ті, хто готується повторити його злочини». Міський голова І. Куличенко був вимушений визначитися зі своєю позицією. «Сталін, — відзначив він на прес-конференції, присвяченій святкуванню Дня Перемоги, — відіграв свою роль у історії Великої Вітчизняної війни, проте для її висвітлення є преса, історична література, музеї. Усю правду й різні точки зору на цю проблему потрібно висвітлювати там. Що стосується пам’ятника, то я особисто вважаю, що пам’ятник Сталіну в Дніпропетровську не потрібен. Він нічого не символізує, окрім бажання плекати ідолів і виставляти їх у новому світлі», повідомляє Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпропетровськ.