Повноліття Декларації
18 років тому — 16 липня 1990 року — Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.
Примітно, що вчора наші політики про цей факт забули. Принаймні на час, коли верстався номер, так ніхто й не привітав українців із цією датою. А даремно. Декларація, прийняття якої підтримали 355 народних депутатів, стала основою іншого важливого документа, прийнятого роком пізніше, — Акту проголошення незалежності України. Крім того, Декларація дала старт шестирічному конституційному марафону в Україні.
Тоді Декларація стала консолідуючим документом, який зміг об’єднати протиборствуючі парламентські сили. Адже навесні 1990 року депутатами Верховної Ради була обрана низка представників опозиційних рухів. Серед них особливо виділявся «Народний рух за перебудову», який згодом отримав назву Народного Руху України. На базі цієї структури у Верховній Раді було створено опозиційне об’єднання «Народна Рада». У той же час, парламентська більшість — об’єднання «За соціалістичну суверенну радянську Україну» — зберігала вплив на прийняття більшості рішень парламенту. Зіткнення інтересів двох парламентських груп було неминучим. Досить прочитати стенограму засідань Верховної Ради зразка 1990 року, щоб пересвідчитися в тому, що боротьба за владу з кожним днем розгоралася з новою силою.
— Приймалася декларація в дуже складній ситуації, тим більше, що за день до голосування більшість депутатів із групи 239 (тобто комуністичної більшості) були на з’їзді в Москві. І Верховній Раді довелося ухвалити спеціально постанову про відгук депутатів із партійного форуму комуністичної партії для участі в голосуванні щодо цього документу, — згадує в розмові з «Днем» учасник тих подій Микола Поровський. — Звичайно ж, ставлення до документа було неоднозначне. Народна Рада, одним із лідерів якої я був, на зборах ухвалила рішення максимально радикалізувати наші вимоги щодо Декларації. Внести положення, що передбачали б однозначне прийняття незалежності України. Ми виходили з такого політичного принципу: вимагати максимально багато — отримати те, що в цей час можна.
Липневу ситуацію загострила раптова відставка за власним бажанням голови Верховної Ради Володимира Івашка, який поєднував свою посаду з посадою першого секретаря ЦК Компартії України. Горбачов запропонував йому обійняти запроваджену посаду заступника Генерального секретаря ЦК КПРС. Парламентська опозиція використала цю ситуацію як підставу для гострої критики як центральної (загальносоюзної), так і української влади. Можливо, таке протистояння й підштовхнуло обидві протиборствуючі групи до прийняття єдиного рішення щодо Декларації про державний суверенітет.
Документ, який учора відзначив повноліття, передбачає низку важливих моментів, що сформували підмурок незалежності України. Передусім, визначалися чіткі кордони Української РСР — республіки у складі Союзу, але країни, що самостійно вирішує питання свого державного життя. Декларація встановила, що адміністративні кордони Української РСР не можуть бути змінені без її згоди. І, нарешті, була проголошена економічна самостійність республіки. Україні надавалося право визначення економічного статусу. Зокрема, Верховній Раді УРСР надавалося право створення кредитних і банківських структур. Щодо державної безпеки Україні було надане право створення власних Збройних Сил. І, нарешті, в Декларації був врахований пункт, який згодом викликав систематичні протиріччя й досі є предметом палких суперечок. Україна проголошувала курс трьох без’ядерних принципів: не приймати, не виготовляти й не купувати ядерну зброю. Саме Декларація про державний суверенітет уперше дозволила нашій країні заявити про себе у світі.
1990 року день прийняття Декларації був проголошений вихідним днем, але ця норма була скасована зі введенням свята Дня незалежності.
