Прапор Мазепи вперше перетне океан

20 березня 2010 року, в день народження гетьмана Івана Мазепи, в Українському музеї в Нью-Йорку відкриється виставка «Україна і Швеція: на перехрестях історії» (вона експонувалася в стінах Національного музею історії України. Про це писав «День»). Експозицію, присвячену одному з найбільш драматичних періодів у нашій історії — подіям ХVII — XVIII століть, творять сто раритетів із державних та приватних колекцій двох країн. Зокрема, майже половина з них надані шістьма шведськими музеями та трьома тамтешніми колекціонерами. Через війни та руйнації, яких зазнала Україна за останні століття, багато речей козацької доби втрачено назавжди, а частина нині зберігається в музейних та архівних фондах Швеції.

Власне, такої домовленості про співпрацю досягли Національний музей історії України та Український музей у Нью-Йорку. Про це «День» говорить із автором концепції та куратором виставки «Україна і Швеція: на перехрестях історії» Юрієм САВЧУКОМ та головою управи Українського музею в Нью-Йорку Ярославом ЛЕШКОМ.

— Коли пан Юрій зателефонував мені із пропозицією привезти цю виставку до Нью-Йорка, я відразу збагнув вагомість майбутньої події, — говорить Ярослав ЛЕШКО. — Надзвичайно важливо, аби ті історичні скарби України побачили різні покоління нашої еміграції: старше, середнє та молодше. Може, вам тут складно зрозуміти наші прагнення здобути і утвердити незалежну Україну. Але ми ним жили! Наприклад, у 1940 — 1950-х роках найпоширеніший застільний тост був: «Аби наступне Різдво/наступний Великдень ми святкували в рідній Батьківщині!». Ця виставка буде дуже зворушливою для американських українців.

— Очевидно, дата відкриття виставки вибрана не випадково, — продовжує Юрій САВЧУК. — То буде час між двома ювілеями: 300-літтям із дня народження Івана Мазепи і 300-літтям конституції Пилипа Орлика, що була виголошена на початку квітня 1710-го.

— Скажіть, шведська сторона погодилася надати експонати зі свого боку?

Ю.С.: — Так, шведська сторона люб’язно погодилася надати раритети зі свого боку — я протягом місяця вів переговори. Також пан Ярослав їздив до Швеції. До речі, йому вдалося домовитися і про експонування прапора Богдана Хмельницького у нью-йоркській виставці (у київській, на жаль, він не експонувався). Це — історична подія, коли гетьманські клейноди фундатора Української держави, тієї держави, за яку боролося не одне покоління українців: вчених, церковних, політичних, військових діячів, побачать їхні нащадки.

Між іншим, окрім наших козацьких пам’яток (ми їх все-таки називаємо нашими, хоча вони перебувають у шведських сховищах), шведська сторона погодилася надати ще одну унікальну чашу. Після Полтави вона була закопана священиком на полі битви. Відразу після бою отець потрапив у полон і відбув десять років у Сибіру. Повернувшись в Україну, приїхав на поле Полтавської битви, віднайшов чашу і пішки(!) подався через Росію в Швецію. На сьогодні ця реліквія зберігається у військовому музею в Стокгольмі. Як бачите, у нью-йоркській експозиції з’являться нові експонати.

— Контракт про співпрацю між трьома сторонами вже підписано?

Ю.С.: — Його буде підписано невдовзі. А нині ми підписуємо перший робочий документ, в якому йдеться про запрошення до співпраці з Українським музеєм в Нью-Йорку дизайнера проекту Володимира Тарана, який за цю роботу отримав звання заслуженого художника.

— За чиєї фінансової підтримки стала можлива реалізація цього проекту?

Я. Л.: — Український музей живе з пожертв. Тому проводиться збір фондів у США, аби привезти виставку «Україна і Швеція: на перехрестях історії» до Нью-Йорка. Крім того, маємо фінансову підтримку з боку Міністерства культури і туризму, за що окремо дякуємо міністру. Після повернення додому я з іще більшим ентузіазмом звертатимуся до тих добродіїв, які можуть пожертвувати кошти на нашу добру справу. Певен, виставка викличе резонанс у діаспорних колах, серед жителів Нью-Йорка та туристів мегаполісу.

— Торік і цьогоріч у Інститут літератури НАНУ та Музей Лесі Українки при Волинському національному університеті зі США було передано рукописи письменниці та особисті речі, що належали родині Косачів. Цього разу ви, пане Ярославе, із дружиною Аллою привезли ще одну дорогу реліквію — комірець, який Олена Пчілка власноруч робила технікою вирізування і занизування для Лесі Українки...

Я. Л.: — Цей комірець довгий час перебував у нашому музеї — у 1970-х його передала молодша сестра Лесі Українки Ісидора Косач-Борисова. Якось до нас прийшов лист від Науково-дослідного інституту Лесі Українки, що діє при Волинському університеті. У ньому йшлося про можливість надати для експонування або подарувати цей комірець. Ми вирішили надати релікт для багатолітньої експозиції — хочемо, аби українські раритети виставлялися в Україні. Для нас надзвичайно приємно зав’язати ще один вузол між нами та рідною землею.