ПРЕС-КЛУБ «Дня»

АНКЕТА «Дня»

1. Недержавна преса й влада. Що являють собою їхні взаємини у вашій області?

2. Як би Ви схарактеризували ставлення місцевої політичної еліти до свободи слова? Чи спостерігається в цьому плані якась еволюція протягом останніх 8–10 років?

3. Представники місцевої влади безпосередньо спостерігають за наслідками рішень, які ухвалюються в Києві. Як Ви думаєте, чи є в них бажання змінити існуючий стан речей?

4. Ваш прогноз: як президентська кампанія позначиться на умовах існування місцевої преси?

5. Згадайте найпам'ятніший (вдалий-невдалий або кумедний) випадок з вашої журналістської практики.

6. Наведіть, будь ласка, зразок місцевого політичного фольклору.

7. Хто з місцевих політиків, на ваш погляд, найперспективніший?

8. Чого чекають люди від майбутнього президента?

9. Назвіть, будь ласка, політиків, які, на вашу думку, мають реальні шанси перемогти на президентських виборах.

10. Відкрите питання. Що ще Ви хотіли б сказати?

1. Терміни якісь повидумували: «державна» і «недержавна преса». Що це таке? Виходить так, якщо ти не служиш владному чиновникові, то вже є антидержавником? З подібним підходом недалеко до в'язниці за «антидержавну» діяльність незалежних журналістів. А щоб тим, хто в опозиції, життя не здавалося медом, то пресу поділили навіть і за матеріальними благами. «Журналістам-органовикам» (від підпорядкування газет-органів адміністраціям, радам і под.) надали статус державного службовця. Тобто вони мають різні пільги, високі пенсії. Стає вигідно служити з усіх боків. Ото й служать. А ми хочемо свободи слова. За таких умов її ніколи не буде в державі!

У Чернівецькій області, котра сьогодні випускає в Україні найбільше газет на душу населення, серед незалежних залишилося не більше двох. Тільки «Час» гуляє сам по собі та ще «Молодий буковинець». Два роки тому попередній губернатор Георгій Філіпчук хотів відмовитися від органу облдержадміністрації. Так його перехопила обласна рада. А теперішній губернатор Теофіл Бауер пішов далі. Він підпорядкував своїй адміністрації «незалежну» газету «Буковина».

Місцева політична еліта ще не готова ні морально, ні психологічно сприйняти свободу слова й вільну пресу. Вони ж бо вийшли з тих часів, де були невдахами-партійцями чи дрібними комсомольськими ватажками. І завжди заздрили своїм старшим хазяям iз обкомів Компартії. Ті мали свої газети-органи, котрі їх хвалили й котрі нищили неугодних хазяїнові. Тепер, маючи і політичну, і законодавчо-виконавчу влади, вчорашні невдахи хочуть наслідувати своїх хазяїв тих часів. За останні роки вони відчули смак влади, піддатливість та продажність журналістів, тому й вже повністю копіюють перших-третіх секретарів обкомів КПРС.

2.3. Тим паче, що київська влада цьому потурає. Вона ж приймає ухвалу про журналістів-держслужбовців, про державну-недержавну пресу, про комітети інформації. За таких умов змінити щось на інше їм не хочеться. Хоча на вищому рівні це легко владнати. Тільки б Президенту й урядові відмовитися від своєї газети «Урядовий кур'єр», а Верховній Раді від «Голосу України» — за місяць не стало б у державі ані обласних органів, ані районних.

4. Президентська кампанія в Україні вже позначилася на умовах існування місцевої преси. Газети, які мають відповідні тиражі та вплив на виборців, за якийсь місяць-два сіли у велику фінансову яму. Без вагомих на те причин зникає газетний папір. Пошта зволікає з поверненням грошей від передплати. З нами, наприклад, не розрахувалися ще за передплату, проведену 1998 року. За цей час ціни на папір зросли вдвічі, а передплатна ціна не змінювалася. Складається враження, що ця ситуація не випадкова. Бо якраз державні ЗМІ в цей період мають запас і паперу, і грошей. Такі умови для журналістів однозначні: або служиш теперішній владі, або зникаєш з інформаційної орбіти. Слава Богу, що нас ще не вбивають! Хоча... хто зна, що буде завтра.

5. Навесні 1996 року в Чернівецькій області був період безгубернаторства. Гнатишина вже послали послом до Молдови, Філіпчука ще не призначили. Я тоді мав імідж (якому не зраджую й зараз) безкраваткового журналіста та редактора. Це знали всі чиновники області. Але тоді ще не знали, кого призначить Кучма губернатором. І раптом у газеті «Час» з'являється інформація про те, що мені хтось зателефонував із Києва і я терміново замовив костюм та краватку й виїхав до столиці. Хто телефонував і чому, ми не вказали. Наступного дня під кабінетом редактора зранку виросла черга чиновників облдержадміністрації. Прийшли поважні в області люди. Кожен хотів засвідчити свою повагу й любов до мене. Виглядало це кумедно й страшно. Наше суспільство вже викохало чиновника-блюдолиза... Коли призначили губернатора, ми нагадали, що інформацію про дзвінок iз Києва ми надрукували 1 квітня... Ці люди й тепер працюють на тих чи інших посадах. При зустрічах трохи ніяковіють...

6. Минулого року я брав участь у виборах до парламенту. Вибрав собі найскладніший округ. Моїми опонентами були губернатор, голова обласної ради, митний генерал, народний артист України Дмитро Гнатюк. На моєму окрузі виборці складалися з жителів гірських районів (гуцулів) і селян з рівнини. Щоби нікого з них не образити, і щоби не довго вони читали програмні словоблудства, які ніколи й ніхто не виконував, я зробив програму з чотирьох слів: «Гори — гуцулам! Землю — селянам!». За рік це гасло-програма стало народним вітанням. Гуцули в горах так і вітаються між собою. А далі вони вже вигадали образи, які перегукуються з цим. Приміром, iз буковинських гір вивозять ліс. Окремі фірми й фірмачі за це одержують грубі гроші, а гуцули, ті, хто працює в лісі, живе в горах, ледве зводять кінці з кінцями. Так ось що вони вигадали про тих, хто ліс вивозить і тих, хто в лісі працює: «Сосни — багатим, шишки — гуцулам!». Тут і політика, і соціальні проблеми.

7. У нас перспектива за Теофілом Бауером, головою облдержадміністрації. Він, напевно, наймолодший серед голів. Має лише 37 років. Трохи розібрався вже й у економічній, і в політичній ситуації. Раз по раз з'являються чутки про запрошення його до праці в столичних ешелонах влади. Щоправда, наш губернатор ще не давав згоди, хоча про відмову ми також не чули.

8. Люди вже змучилися чекати чогось від президента. Вони потроху втрачають віру в те, що хтось спроможний вивести країну з цієї кризи. Їм від президента треба одного — щоби не заважав жити так, як наші люди можуть. Ото була б зарплатня й людські податки, а далі вони самі все витягнуть.

9. Я не знаю, звідки в Києві беруться високі рейтинги теперішнього Президента. Але в Чернівецькій, Івано-Франківській, Тернопільській областях вони дуже низькі. Тут беззаперечним лідером є Євген Марчук.

10. Потрібні зміни. І вони будуть. Сам я впевнений у цьому і вас запрошую до віри в краще. Бо далі так не можна. Нема куди...

Головний редактор газети «Час» (Чернівці) Петро Дмитрович Кобевко народився 25 жовтня 1957 року в селі Залуччя Снятинського району Івано-Франківської області. Після десятирічки відслужив у війську. Закінчив філологічний факультет Чернівецького університету. Працював кореспондентом районки, спецкором обласної газети «Молодий буковинець», редактором обласного радіо. 1990 року, 23 серпня, відродив газету «Час», яку очолює до цього часу. Одружений, має доньку-студентку.

Ведучий рубрики «Прес-клуб «Дня» Валентин ПУСТОВОЙТ Тел. (044) 414.98.20, факс 414.43.31 e-mail:master@day.kiev.ua