Президент виступає за безконтрольність уряду,

На думку Президента, необгрунтованим є розширення в законі меж підконтрольності i звітності уряду перед Верховною Радою, він також не може погодитися з надмірною деталізацією в законі організаційних аспектів діяльності Кабінету Міністрів і висловлює низку інших зауважень.

Нагадаємо, що закон про Кабмін — один з найважливіших у справі організації виконавчої влади і контролю над нею. Не дивно, що він уже декілька років є предметом запеклої боротьби між Президентом і парламентом. Не буду зупинятися на всіх перипетіях цієї боротьби й поточних «розкладах», пов'язаних з політичними інтересами різних угруповань, зупинюся тільки на принциповому моменті, пов'язаному з інтересами ВСІХ виборців. Президент пропонує виключити із закону норму щодо можливості оскарження в судах загальної юрисдикції за звертаннями фізичних або юридичних осіб будь-яких актів Кабінету Міністрів або окремих їхніх положень; на думку Президента, це призведе до виникнення серйозних перешкод для ефективного функціонування виконавчої влади, неправомірного втручання судів у діяльність іншої гілки влади.

Як відомо, наше реальне життя залежить не стільки від законів, скільки від актів виконавчої влади — постанов Кабміну, відомчих інструкцій тощо. Більше того, в нашій країні більшість законів діє не прямим чином, а через усі ті ж «підзаконні» відомчі акти. Тобто уряд фактично сам вирішує, як і які закони виконувати, і він же має можливість видавати власні норми, єдиним конституційним обмеженням змісту яких є їхня несуперечливість законодавству. Ось тут і виникають головні запитання. По-перше, чи можна надавати уряду практично повну свободу дій? Відповіддю може бути горезвісний «світовий досвід», в якому ми не знайдемо жодного прикладу незалежної діяльності уряду. Зрозуміло, що нашому урядові підстав довіряти ще менше. Друге запитання — хто буде визначати, відповідають чи ні акти виконавчої влади чинному законодавству? Якщо погодитися з пропозицією Кучми, то це робитиме сам уряд... і Кучма, який може скасовувати акти Кабміну. Знов-таки в жодній країні такого «щастя» — самого себе контролювати — в уряду немає, а в нашій не має бути й поготів через зрозумілі всім причини. Цілком логічно і природно, що фізичні та юридичні особи повинні мати можливість захищати себе в суді від неправомірних дій уряду, інакше кажучи, в кожній конкретній справі суд має визначати, наскільки дії уряду відповідають закону. Ніякого «неправомірного втручання» судів у діяльність виконавчої влади в цьому випадку немає, навпаки, суди виконують свою пряму функцію арбітра із спірних питань. Зрештою, адже не сам суд iз власної ініціативи «втручається» в дії уряду, суд лише реагує на заяву позивача, і ще невідомо, чи виграє позивач справу. Крім того, Конституція передбачає, що «юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі». Правовідносини на основі актів виконавчої влади — чи не найбільша частина всіх правовідносин, тому явно неправомірними виглядають саме спроби адміністрації значно обмежити права судової влади за рахунок безмежного розширення прав влади виконавчої.

Фактично, адміністрація Президента не бажає допустити будь-якого контролю над Кабміном. Якщо норма закону про підсудність актів Кабміну не пройде, збережеться тільки парламентський контроль за урядом, але не буде ж парламент відправляти Кабмін у відставку кожного разу, коли той порушить закон (та й хто це встановить?). Повертаючись до виборців, скажемо, що адміністрація будь-якою ціною прагне зберегти радянську систему, коли дії чиновника можуть бути оскарженими тільки чиновнику, який стоїть вище.