Про «особливу роль» російської словесності

Ще не затихли емоції в усіх, хто має відношення до вищої школи, з приводу проекту закону про вищу освіту (вчора студенти навіть пікетували Верховну Раду із закликами не приймати закону), як Дмитро Табачник провів наказом міністерства ще одну ідею. Так, минулого тижня, 25 січня, в Міносвіти затвердили нову концепцію шкільної літературної освіти. Мету проголосили красиво: «найбільш повно розкрити духовно-естетичний потенціал художньої словесності та забезпечити виховну функцію літератури».

Причина створення нової концепції літературної освіти в тому, що «літературну освіту в школі забезпечують декілька різних предметів», що відсутня «узгодженість й наступність між різними програмами й підручниками», існує «невідповідність запроваджених творів віковим особливостям учнів, що призводить до згасання інтересу до читання», відбувся «перехід на 11-річне навчання в загальноосвітній школі», «стрімкий розвиток комп’ютерних технологій... що витісняють книгу з кола захоплень дітей» тощо.

Відповідно до Концепції літературної освіти, в загальноосвітніх навчальних закладах з українською мовою навчання обов’язково вивчаються «українська література» та «світова література». Можливою також є інтеграція цих літературних курсів. У загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням іншими мовами, що є в Україні, обов’язково вивчаються «українська література» та інтегрований курс «література (рідна і світова)».

Особлива роль при цьому належить російській літературі як художньо-словесному надбанню, в тісній взаємодії з яким протягом декількох століть формувалася українська література, і з огляду на те, яке місце займає російська література в загальнолюдській системі духовно-культурних цінностей, ідеться в наказі Міносвіти. Саме ця частина в документі особливо стосується освітян.

Наша честь і повага російській літературі, на якій багато хто з нас виріс (і росте далі), але основне ж — це контекст, у якому відбуваються всі зміни в освіті, основне — рух, в якому «веде» освіту Дмитро Табачник, його цілі й завдання. А з огляду на всі попередні ініціативи, все це відбуватиметься на шкоду українському.

У п’ятницю в прямому ефірі заступник голови Адміністрації Президента Ганна Герман сказала на адресу основного винуватця всіх освітніх «реформ» в Україні дослівно таке:

— Президент ніколи не підтримає тієї концепції реформ в освіті, яку пропонує зараз Дмитро Володимирович. Ніколи Могилянська академія, Острозька академія не перестануть бути університетами тільки тому, що робиться така концепція, щоб університет Поплавського був університетом, бо там багато студентів, а Могилянська академія була ліцеєм... На кожного Табачника є в Україні Президент. Я вам гарантую, що Президент зробить усе, щоб в українських вишах було широке самоврядування, щоб їм давали якнайбільше свободи. Якби я призначала міністрів або якби це було в моїй волі, то я готова була б сьогодні скласти всі свої повноваження і піти на вільні журналістські хліби, чи стати безробітною лише для того, щоб міністром освіти був хтось інший.

Що з цього сказаного — лише гарні слова, а що обіцянка заступитися за освіту, покаже час (Дмитро Табачник не забарився з відповіддю — мовляв, Ганні Миколаївні слід піти у відставку). Але що тоді може зробити пересічний студент чи викладач університету, якщо навіть заступник глави Адміністрації Президента «не у волі» впливати на освітню політику в державі?

КОМЕНТАР

Лілія ГРИНЕВИЧ, координатор напрямку «Суспільство знань» «Уряду змін»:

— На мою думку, в цій Концепції відображено продовження курсу на двомовність, який лобіює Міністерство освіти і науки в особі міністра — так само, як у попередній концепції мовної освіти, яка була опублікована, де російській мові надається особливий статус міжнаціонального спілкування, що суперечить Конституції України. Тому що згідно з основним документом, в Україні є державною мова українська, і є мови національних меншин, серед яких і російська мова. Тож курс на двомовність продовжується і в Концепції літературної освіти, тому що до цього часу ми говорили про українську літературу і світову, при цьому перлини російської літератури були включені до світової літератури. В цій же Концепції раптом виокремлюється російська література і автори концепції її визначають як таку, з якою разом розвивалася в тісних зв’язках українська література. Це, знову ж таки, спроба надання особливого статусу російській літературі. Є ще один небезпечний момент: у Концепції фіксується обов’язкова регіональна компонента — такий регіональний підхід, де пропонується, що 10—15% творів повинні бути саме творами певного регіону Україну. На мою думку, це тільки поглиблення регіоналізації, що не сприятиме розумінню одних регіонів іншими. Сьогодні наша проблема в тому, щоб на заході України добре розуміли особливості історичних обставин, особливості культури східного регіону і навпаки. Ми маємо сприяти взаєморозумінню дітей з різних регіонів, а не фіксувати і поглиблювати регіональні різниці. Не зрозумілим, відкритим питанням залишається таке: за рахунок яких творів української та світової літератури буде збільшено кількість творів і роль російської літератури в українських школах...