Про журналістську етику і не тільки...
Я — студентка-журналістка. Дотепер я впевнено пишалася з того, що обрала цю професію. Звісно, кожна молода людина має власні амбіції, які прагне реалізувати у майбутньому професійному житті. Чи то медик, чи інженер, чи бізнесмен — будь хто працюєне просто так, а тому, що до певної міри здатен реалізувати себе саме в обраній сфері діяльності.
Вступаючи до факультету журналістики, мала такі амбіції й я. Та, на жаль, з кожним роком мого все ближчого і ближчого поступу до «другої найдавнішої» (не люблю цей вислів) все більше тривожності й незадоволення вселяє в мене мій вибір. І не тому, що я розчарувалася в журналістиці, — я була, є і буду впевнена, що це найпотрібніша і найблагородніша професія у світі, — а тому, що дуже багато серед моїх теперішніх і майбутніх колег людей, які не розуміють, яку величезну відповідальність поклав на них прихід у журналістику.
Хамство, негідність, неінтелігентність, чванство, «зірковий» синдром, банальне невігластсво міцно і впевнено пустили коріння у наші мас-медіа. І не треба робити супераналіз журналістських матеріалів, аби це побачити.
Скажете: який соціум, така і журналістика, що його представляє. Але, вибачте, як же тоді сентенція про те, що журналістика — це флагман найосвіченішого, найрозумнішого, найчеснішого і найправдивішого в суспільстві. Принаймні має такою бути. Чому ж ми, панове-журналісти, занадто часто (неприпустимо часто!) забуваємо, що наша роль у стократ важча і відповідальніша вчительської? Адже вчитель несе добре, прекрасне і вічне одиницям, ми ж маємо донести це цілому народові.
Так, існує безліч теорій, яким має бути журналіст, — кріейтером оригінальних ідей і поглядів чи просто ретранслятором уже існуючих. Але ж чи не важливо якісно робити і те й інше? Може, саме у площині якісного поєднання усіх можливих іпостасей і лежить професійна журналістика? Та розмова не про те, яка з теорій виграє прихильність журналістикознавства. Душа болить про інше.
Розмовляючи зі своїми колегами з журналістського студентства, я зрозуміла, що поняття професійності ще далеко не має чітких обрисів у головах майбутніх «акул пера». Багато і наполегливо вчитися не хоче ніхто. Виправдовуються низькими стандартами вітчизняної журналістської освіти: то, бачте, дипломованих викладачів-журналістикознавців у нас замало, то викладають одну теорію, то навішують занадто багато дисциплін, то технічні можливості лабораторій і студій не влаштовують тощо. Покласти ж основну відповідальність у навчанні на себе, як це відбувається у всьому цивілізованому світі, мають сміливість чи не одиниці. І це прикро. Адже головними рисами якісного журналіста, переконана, є його освіченість і відповідальність.
От і виходить, що з дипломами класичних університетів наші журналісти радше пишуть, скажімо, не про значимість, неординарність, позитивність внеску тієї чи іншої постаті у культуру, історію і суспільне життя держави, а, вибачте, про її сексуальну орієнтацію чи алкогольні уподобання.
Так, кожна сторона нашого життя важлива для розуміння загальної картини світу, але ж справжня об’єктивність не в сенсаційному навішуванні ярликів, а в розумному і виваженому представленні фактів та аналізі їх. Порпатися у брудній білизні завжди прибутково. Прикро лише, що бруд від того порпання залишається не тільки на руках горе- писаки (журналістом автора такого матеріалу і не назвеш), а й у головах суспільства...
Можливо, хтось скаже, що я занадто критична у своїх судженнях, що насправді більшість журналістів — то гідні, працелюбні, етичні, наполегливі, інтелігентні та чесні люди. Впевнена, таких багато. Але поки існують їхні антиподи, нам є про що переживати, дискутувати і вболівати.
Василь Стус колись сказав про поетів: «Поет — це людина. Насамперед. А людина — це насамперед добродій». Думається, ці слова однаково стосуються і журналістів. Бути Людиною на кожному своєму кроці — ось місія творців як поетичного, так і масмедійного слова. Добродій — від слова «добро», це і маємо пам’ятати.
Журналістика є форвардом суспільного розвитку. Саме з її подачі забиваються голи у ворота найважливіших проблем сучасності. Тому від якості українського журналістського братства залежить перемога нації в її загальному поступі до процвітання.
