Професія — нормопроектувальник

З 1 липня Міністерство юстиції стало головним розробником законопроектів, які вносяться на розгляд Верховної Ради з ініціативи президента та уряду. З цього дня Мін’юст розробляє проекти законодавчих актів у сфері публічного права — конституційного і громадянського, а також з питань судоустрою, судочинства та підприємництва, а з 1 січня 2006 року — і всі інші законопроекти. До кінця нинішнього року Мін’юст повинен розробити 57 законопроектів, 13 з яких, за словами голови відомства Олександра Лавриновича, відносяться до сфери конституційного законодавства та державного будівництва, 10 — стосуються правосуддя, правоохоронної діяльності та боротьби зі злочинністю, по 10 — міжнародного співробітництва та питань дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини тощо. У зв’язку із суттєвим збільшенням повноважень розширено штат міністерства. Крім того, оплата праці спеціалістів, які займатимуться розробкою законопроектів — так званих нормопроектувальників — удвічі перевищуватиме, повідомили у прес-службі відомства, зарплатню інших держслужбовців. Подробиці — у коментарі для «Дня» першого заступника міністра юстиції України Василя СУПРУНА.

— Для реалізації цього указу Президента, поява якого викликана необхідністю поліпшити якість вітчизняного законодавства, знадобиться, певна річ, чимала кількість підготовлених кадрів. Уже цього року до роботи додатково залучать на конкурсних засадах 50 фахівців. Упродовж наступного року, і до січня 2006 року штат Мін’юсту зросте ще на 150 нормопроектувальників. Концепції законопроектів готуватимуть зацікавлені органи влади. А нормопроектувальники — це спеціалісти, добре обізнані з предметом, які розроблятимуть відповідні проекти законів.

Зараз проводиться конкурс на заміщення вакансій нормопроектувальників. На жаль, жоден навчальний заклад — ані Харківська юридична академія, ані Київський університет — не готує таких спеціалістів узагалі. Єдине — це школа нормопроектувальників, яка діє при Міністерстві юстиції. Практично немає і монографій з питань нормопроектування, є лише методичні рекомендації Мін’юсту з написання законопроектів — малесенька брошура юридичного управління Верховної Ради, призначена для вузького кола.

Обов’язки нормопроектувальника наступні: спочатку потрібно з’ясувати, чи є проблема, яка розглядається, взагалі правовою? Якщо відповідь буде стверджувальною, треба буде визначитися з видом нормотворчого акту, який має її врегульовувати: чи це буде закон, чи указ президента, чи постанова уряду, чи розпорядження уряду, чи відомчі нормативно-правові акти тощо. Нормопроектувальник визначається, з’ясовує предмет правового регулювання і лише тоді пише законопроект. Починаючи з визначення терміну, якщо мова іде про закон, структури тощо і завершуючи дуже специфічним набором тих стандартів і вимог, які пред’являються при написанні того чи іншого законопроекту. Тому що, наприклад, проекти кодексів мають властиву тільки їм структуру.

Звичайно, в Україні вже чимало відповідних спеціалістів: і в Міністерстві юстиції, центральний апарат якого — це 600 чоловік, і в головному юридичному управлінні апарату Верховної Ради, і в юридичному департаменті Кабінету Міністрів, і в юридичному управлінні Адміністрації Президента. Їх дуже мало, на мій погляд, у наукових колах, тому що там немає потреби писати відповідні проекти, — там мова йде переважно про експертизу з точки зору відповідності Конституції, актам вищої юридичної сили, наявності чи відсутності колізій в актах рівної юридичної сили тощо.

Чи кожен юрист може стати нормопроектувальником? Ні, не кожен. На моє переконання, не всі, навіть найкращі фахівці, які можуть бути прекрасними адвокатами, суддями, прокурорами, можуть бути нормопроектувальниками. Для цього мало юридичних знань, цьому ремеслу треба вчитися все життя. А ще потрібна інтуїція, хист, талант, і, безумовно, велике бажання працювати.

У багатьох державах, скажімо, у Великій Британії, в юридичному управлінні виконавчої влади працює близько 45 юристів, які займаються написанням законопроектів, що потім розглядаються в парламенті. Там така система: бажаючий працювати повинен мати диплом престижного юридичного коледжу, відповідний стаж і досвід самостійної роботи, вік близько 30 років, — тоді його на конкурсних засадах приймають на випробувальний термін на два роки. По закінченні випробувального терміну він працює ще 5—7 років під, так би мовити, опікою так званих старших нормопроетувальників. Якщо витримує, через 7 — 9 років стає самостійним нормопроектувальником. Ми ж сьогодні не можемо собі дозволити навчати кадри по 7 — 9 років.

До початку 2006 року ми вже будемо здатні розробляти всі проекти законів, ініційовані урядом та президентом. Їх не так багато в порівнянні з депутатськими — менше третини від загальної кількості законопроектів, але все одно це величезний масив, це сотні документів. У них буде єдиний стиль і єдині підходи, які унеможливлять різні тлумачення різними фахівцями. Я особисто сподіваюсь на те, що через два роки ми вийдемо на спроможність забезпечити уряд і главу держави, як суб’єктів правозаконодавчої ініціативи, добротною продукцією.