Пристрасті за театром,

Щойно в Києві розклеїли афіші, а в ЗМІ пішла реклама, що з 20 по 29 вересня відбудуться гастролі московського «Ленкому», як біля кас театру Російської драми ім. Л. Українки почали скупчуватися глядачі, займаючи чергу мало не з ночі. Й уже на другий день усі квитки було продано!

Втім ажіотаж, викликаний приїздом москвичів, цілком можна зрозуміти. Ще із середини 70-х років «Ленком» міцно стоїть на флагманських позиціях, практично кожна постановка театру є подією в культурному житті Росії, а уславлений колектив досі є найбільш аншлаговим у Москві. Талони, черга, перекупники, «жуки», ветерани-пільговики, бригадири, «дах» — існує ціла розгалужена мережа, яка робить бізнес на квитках і контрамарках. Головний режисер «Ленкому» Марк Захаров вiдмiтив: «Хоча в нас існує декадний продаж квитків, але, на жаль, дуже багато з них йдуть у «чорну» касу. Раніше це називалося спекуляцією, а тепер договірними цінами. Навести лад у питанні реалізації квитків — прямий обов’язок правоохоронних органів, але в них є нагальніші питання, ніж продаж квитків».

Але не будемо про сумне. Приїзд ленкомівців у Київ — це дійсно непересічна подія й свято для театралів. До уваги публіки пропонуються дві постановки Марка Захарова. Це легендарна рок-опера «Юнона і Авось» Андрія Вознесенського та Олексія Рибникова. Спектакль, який уже два десятиліття прикрашає афішу театру. Понад 800 разів виходив на сцену Микола Караченцов у ролі графа Резанова, і щоразу це потрясіння для глядачів. Варто лише актору заспівати своїм характерним хриплуватим голосом «Ты меня на рассвете разбудишь...», як зал мало не впадає в транс. До речі, партнерки у Караченцова мінялися. Першою дівчину-мрію грала незрівнянна Олена Шаніна. Саме цей зоряний дует зробив спектакль суперпопулярним. Потім була сувора Інна Піварс, далі грала темпераментна Олена Хмельницька, а нині ми побачимо вже четверту Кончиту — Анну Большову. За словами Захарова, «Юнона і Авось» буде в їхньому репертуарі стільки, скільки захоче в ньому грати Микола Караченцов.

Другий спектакль, який побачать кияни, — одна з останніх ленкомівських прем’єр, «Блазень Балакірев» — трагікомедія Григорія Горіна. Це остання п’єса їхнього постійного автора, деякі монологи драматург дописував за декілька годин до смерті. Спектакль про останні дні правління царя Петра I (Олег Янковський), Росія напередодні епохи Катерини II (Олександра Захарова), за владу борються Меншиков (Микола Караченцов), Ягужинський (Олександр Збруєв)... І про те, що ж відбувається в царських хоромах, розповідає блазень (Сергій Фролов).

На зустрічі з журналістами напередодні гастролів художній керівник «Ленкому» сказав: «Хочу повторити одну фразу, яку я одного разу сказав на зібранні нашої трупи, — всі, хто виступає з критикою нашого театру, — це папарацi, а хто дає об’єктивну картину — це представники вільної преси», присутні розсмiялися, і обстановка відразу ж розрядилася. Олег Янковський, Микола Караченцов, Олександр Збруєв, Тетяна Кравченко, Олексендра Захарова поділилися своїми спогадами про спільну роботу з письменником Григорієм Горіним, назвавши його «придворним драматургом «Ленкому», зауваживши, що небагато акторів зможуть похвалитися таким щастям — для них спеціально писалися ролі. Про глядачів театру: хто вони сьогодні, у чому успіх колективу, як уживаються зірки, про ставлення акторів і режисера до зйомок у серіалах і рекламі, а також ще багато про що розпитували гостей журналісти (подробиці — в найближчих номерах). А ось що відповів Захаров на одне із запитань «Дня»:

— Марку Анатолійовичу, коли в Київ приїжджають гості з далекого зарубіжжя і їх запитують про асоціації, які викликає Україна, то вони, як правило, кажуть: сало, борщ і горілка з перцем. Ваші співвітчизники з ностальгією говорять про минуле, нарікаючи на кордони. А яким вам бачиться образ України? Чи спілкуєтеся ви з українськими діячами культури?

— Андрій Первозваний, Київська стародавня Русь — колиска слов’янської цивілізації — основа нашої духовності. Мене цікавить те, що відбувається в Україні. Але мої знання черпаються, в основному, з преси й телебачення. А це, на жаль, не завжди об’єктивний погляд. У передачах і статтях немає серйозної аналітики щодо процесів і динаміки подій, що відбуваються у вас у країні. Тому я не можу цілковито довіряти почутому й побаченому. Останніми роками наші контакти з діячами української культури помітно зменшилися, й мене це засмучує. Зате збереглася особиста дружба з Віктором Пінчуком — бізнесменом і народним депутатом Верховної Ради. І хоча він беспосередньо не належить до діячів культури, але багато робить для розвитку культурних контактів між нашими країнами, зближення Росії та України. Для того, щоб не розгубити той спільний простір, який протягом століть був між білорусами, росіянами й українцями. Пінчук виступав меценатом декількох наших вистав. Його ідея — провести нинішні гастролі «Ленкому» в Києві. У принципі, Віктор Михайлович надалі не відмовляється, за нагоди й можливості, підтримувати наш колектив, хоча ніяких конкретних найближчих спільних планів у нас немає.

Київ — світле місто. Іноді мене кидає в деякий пафос, але я кажу щиро. Кияни завжди для театральних колективів були камертоном. Ми неодноразово виступали у вашій столиці, але все одно щоразу хвилюємося, як прийме нас публіка.

Режисер повідомив, що цього разу в Київ приїхали 160 людей. «Ми не антреприза з двома стільцями й привезли повні декорації вистав». Для «Блазня Балакірева» довелося зробити точну копію на місці, оскільки декорації дуже складні для транспортування. Глядачі побачать повноцінний спектакль, а не спрощену сценічну версію. А наприкінці бесіди Марк Анатолійович висловив жаль, що нинішні гастролі «Ленкому» не відображають різноманітну репертуарну палітру театру, i він сподівається, що в майбутньому цю мрію вдасться реалізувати.