Перейти до основного вмісту

Рай для приречених

У Луцьку відкрито обласну лікарню «Хоспіс», яка має стати останнім притулком для невиліковно хворих людей
13 червня, 00:00

Слово «хоспіс» перекладається з англійської як «притулок», і перші такі заклади були ще в англійських ченців, які доглядали до смерті помираючих подорожніх. Як суто медичні заклади, хоспіси сформувалися у середині XX століття в тій же Англії, а також у Франції і США. А широкого поширення у світі здобули завдяки американцеві Віктору Зорзі: він догледів до смерті хвору на рак дочку і зрозумів, що такі пацієнти потребують особливого підходу. Й постарався донести цю думку до інших.

На переобладнання колишнього терапевтичного корпусу онкодиспансеру пішов майже мільйон гривень бюджетних коштів, зате й показати головному лікареві хоспісу Володимиру Івановичу Бачинському було що. Одно-двомісні палати — усі вікнами на південь... Телевізори і красиві великі килими на підлозі... Сучасні санвузли... Автоматичні пральні машини і автоматизовані ж гладильні... Закуплено навіть дві СВЧ-печі, у яких персонал підігріває їжу хворим, яким потрібно частіше харчуватися... Дев’ять мийок з нержавійки на кухні, за якими Володимир Іванович їздив у Рівне, бо на Волині таких не роблять, і котрі коштують 6 тисяч гривень. Зате вони вічні.

Але невічні потенційні пацієнти цього специфічного закладу. Iз 12 хворих, що протягом місяця лежать у хоспісі (розрахований він на 25 місць), тільки один чоловік — після інсульту. У решти — рак в останніх стадіях. Ми бачили їх у чистих постелях, доглянутих і... вже трохи відсутніх на цьому світі. Щоб полегшити перехід, у хоспісі відкрито храм Великомученика Пантелеймона.

Оскільки держава гарантує кожному пацієнтові у лікарні медикаментів — на 1 гривню 90 копійок у день, а харчування — на 10 копійок менше, хоспіс є закладом переважно платним. За одним варіантом, рідні доплачують 19 гривень у день, за другим – хворі на повній самоокупності, і тоді це коштує 48 гривень на добу.

— Але людям вже не доводиться бігати по аптеках, вишукувати сиділок, чекати «швидку», яка приїде і вколе знеболююче. Тут догляд цілодобовий, можуть і рідні до нього прилучитися. А щодо харчування, то, повірте, наші пацієнти харчуються дуже добре, — розказував і показував головний лікар.

Після того, як сюжет про хоспіс вийшов по Волинському телебаченню, Бачинському телефонували з районів області. Це вже заперечує міркування, що хоспіси «не в українському характері», що тарілку супу і чисту постіль помираючому батькові чи матері добра дитина завжди знайде. Тарілку супу — знайде, а медичний догляд?.. Отож, зроблено наче й надзвичайно благородну справу. То чому тоді так гидко, боляче на душі? Понад 20 років тому в одній iз палат теперішнього хоспісу (тоді це було хіміотерапевтичне відділення онкодиспансеру) помирав мій батько. У переповненій обдертій палаті, з болем, неувагою медиків. Він просився сюди, бо тут давали обезболюючі, а що ми могли вдіяти вдома, у селі?.. Коли після похорону я, молода і наївна, запитала у завідуючої відділенням, чому не розповiли про стан батька, не попередили (а я ж допитувалася!), що це його останній тиждень, чому відмахувалися від допомоги, не давали самі і не посилали «діставати» якісні обезболюючі, вона довго й нерозуміюче дивилася, щоб прорікти: «А що, ви б руки підклали?!» Тому, коли б мене запитали, а якої смерті, в яких умовах ви бажаєте рідним чи собі, напевне, я б була на боці прихильників хоспісу. Проте не хочеться думати про смерть, а хочеться, щоб наші рідні довше жили, щоб мали шанс одужати (а він є навіть при онкозахворюваннях). І це можливе при сучасній діагностиці, ефективному лікуванні, на які завжди бракує куцого бюджету. Тому наразі немало українських лікарень ще далеких від умов, які створено для, власне, приречених.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати