Раз на триста років

По закінченню синоду відбулася прес-конференція кардинала Гузара. Він повідомив журналістам про суттєві зміни, що відбуваються останнім часом в УГКЦ відбуваються; зокрема, збільшення єпископату на п’ять осіб, також утворенння кілька важливих комісій, таких, як «Церква і культура», «Церква і справедливість» та деякі інші. Всі вони покликані працювати на соціальну доктрину церкви.

Особливе значення надається комісії «Церква і ЗМІ», головою якої призначено владику Юліана Гбура. На запитання кореспондента: «Як церква буде боротися з тією аморальністю, джерелом якої є сьогодні деякі ЗМІ, особливо ТБ?» Любомир Гузар відповів: «Я б не вживав терміну «боротися», не закликав до бійки — ми не вояки, а «боротьба» завжди є антитезою «християнізації». Завдання церкви полягає у тому, аби самим робити добрі професійні передачі, газети, інформаційні матеріали, показувати приклад, а також підтримувати тих, хто робить ЗМІ корисними для суспільства. А люди нехай самі обирають. Дещо вже зроблено — виходять у ефір непогані радіопередачі, газети. А щодо світського ТБ, то тут дійсно важко знайти щось, що може зацікавити. Я іноді ввечері пройдуся по досить широкому спектру програм і — ні на чому зупинитися. Дивуюся, між іншим, що з екранів майже щезли дискусії, проваджені видатними особистостями і присвячені актуальним і важливим процесам у суспільстві. В інших країнах — то є обов’язковим компонентом ТБ-програм. Згадую, які гострі, які цікаві дебати запровадило польське ТБ».

Глава УГКЦ сфокусував увагу й на тому, що сьогодні динамічно зростає закордонна складова церкви, адже чимало українців опинилося зараз в інших країнах. Наприклад, у Чехії ще 8 років тому нараховувалося 10 тисяч українців, зараз — 70 тисяч. В Італії живе й працює майже чверть мільйона наших співвітчизників і т.д. Це ставить перед нашою церквою нові й складні вимоги, пов’язані із задоволенням духовних потреб українців. Так, в Італії вже зараз працює 250 духовних осередків УГКЦ. Українським нелегалам активно допомагає також Римо-католицька церква. А італійська державна система, з одного боку, офіційно «бореться» із нелегалами, а з іншого — охоче використовує додаткові робочі руки. Окрім жінок-емігрантів, зайнятих у сфері обслуговування, у світі існує неабиякий попит також на українських моряків — сьогодні в торгових флотах різних країн, під різними прапорами плаває понад 400 тисяч українців. Попри всі перепони, потік емігрантів з України найближчим часом буде зростати, що вимагає від розгортання роботу комісії під умовною назвою «Для тих, хто мандрує».

Цікаву відповідь дав кардинал Гузар на запитання щодо стану і рівня християнської віри в Україні: «Статистика подає такі дані: вважають себе віруючими 65—75% мешканців країни. Думаю, однак, що це вельми перебільшено. Справді віруючих людей у нас добре якщо 2% (всіх конфесій). Попри те, що ми вважаємо себе набожним народом, душа більшості з нас поділена і живе подвійним життям — люди виконують церковні обряди, а діють і живуть у протиріччі з християнськими заповідями. Віра і практика аж ніяк не збігаються.» (В процесi соціальних досліджень до віруючих людей відносять тих, хто регулярно ходить до храму, сповідується і приймає причастя згідно з приписами церкви. — К.Г. )

Як відомо, УГКЦ отримала ділянку та всі необхідні дозволи на зведення кафедрального храму, резиденції архієпископа та адміністративних будівель у Києві (Дарниця). Кардинал Гузар повідомив, що невдовзі розпочнеться будівництво, яке обійдеться приблизно у $10 млн. і завершиться через 2—3 роки. Потім «треба буде пережити» нелегкий процес перенесення архієпископської кафедри із Львова до Києва. Можливо також, що недавно відкритий Український католицький університет переїде до столиці або буде утворено його київський філіал, — Львів має залишитися другою столицею УГКЦ.

«У зв’язку з цими нашими планами, — розповів кардинал Гузар спеціально для газети «День» — добре сталося б, аби в Києві розквітли вищі духовні заклади також православ’я та протестантизму. Це перетворило би Київ на духовну столицю країни, де вчені-богослови різних конфесій спілкувались би, зустрічалися на спільних конференціях, вирішували б загально-християнські проблеми, обмінювалися лекторами. На мою думку, науково-православним осередком могла б стати Києво-Могилянська академія, як це було у ХVII столітті. Я вже радився з ректором п. Брюховецьким. Впевнений, що це суттєво змінило б атмосферу столиці, певним чином нормалізувало міжцерковні стосунки.

А щодо єдності церков — як би хто її не тлумачив — то нагадаю слова митрополита Андрія Шептицького: «Єдність буде можлива тільки тоді, коли її бажатиме народ». То ж перший обов’язок кожної церкви — відповідно виховувати своїх прихожан.