Реформи — це коли все залишається як було
04 липня, 00:00
У парламентській епопеї стався новий поворот — виникла криза
в лiчильнiй комісії, яка визначає результати голосувань у ході виборів
спікера. Тепер на шляху виборів — нова перешкода — фракції не можуть домовитися
між собою не лише в сесійному залі, але й у лiчильнiй комісії.
Навряд чи Леонід Кучма розраховував на такий тривалий параліч законодавчої
влади — це було б надто складною стратегією для адміністрації, але слід
віддати йому належне — із ситуації він видавлює все, що можна. По-перше,
він щодня розповідає всім бажаючим, що розпустив би парламент, але поки
не хоче. Тепер можна передбачати деяке зростання рейтингу Президента й
повне розчарування трудящих у ВР. Можна не сумніватися в тому, що якби
Кучма дійсно розпустив парламент, цю дію радісно схвалила б більшість українців.
Правда, Президент не зробить цього й не стільки через відсутність норми
Конституції, скільки через те, що без парламенту йому нікого буде звинувачувати
у тому, що йому заважають проводити реформи.
По-друге, Леонід Кучма скористався кризою для указотворчості, однією з
цілей якої є отримання кредитів МВФ. Історія відносин наших урядів із МВФ
говорить про те, що рекомендації цієї організації завжди перекручуються
і з комплексу заходів виконуються лише деякі, що призводить до плачевних
результатів. Ось і тепер абсолютно очевидно, що уряд за старою традицією
одночасно тисне на гальмо й на газ. Наприклад, з одного боку, спрощується
порядок реєстрації нових підприємств, з іншого, податкова інспекція отримує
право залазити підприємцям просто в кишеню. Можна не сумніватися, що бюрократія
виконуватиме «погані» укази, а «хороші» знайде спосіб обійти. Та й ринок
наш у своїх реакціях загадковий, як жінка, і тому, в кращому разi, все
залишиться як було.
Про те, що саме так все й станеться, говорить такий приклад — наприкінці
тижня почали лунати голоси, що для збирання врожаю колгоспам не вистачає
бензину і що ось-ось все зупиниться. Ці пісні я чую щороку й щороку дивуюся
— чому все-таки врожай збирають, де беруть бензин тощо. Загадка ця залишається
загадкою, зате її причини відомі напевно — бензином торгують комерційні
структури, яким достеменно відомо про неплатоспроможність колгоспів. Вони
вимагають від селян продукцію, зокрема м’ясо. Але м’яса до цього часу вже
немає — у зв’язку із регулярним підвищенням цін на м’ясо всю худобу до
літа вже страчено. Ось вам і зіткнення старого та нового в дії, і нестандартна
реакція на стимули. В усіх підручниках сказано, що підвищення цін стимулює
виробника розширювати виробництво, та де там! У нас простіше знищити прибутковий
товар на пні (стратити худобу), а потім плакати у жилетку державі, що грошей
немає. І так, між іншим, вже вісім років поспіль...
