Реконструкція минулого

Визначити, що являє собою Україна, та показати історичні витоки сучасного українського життя поставили собі за мету «Одеська кіностудія» та «Нова студія», які презентували проект новітнього документального кіно «Iсторія та культура України». Це чи не найбільша спроба об’єднати в рамках одного документального проекту не лише різні та суперечливі етапи української історії, а й показати народні традиції та історію розвитку культури.

Першою спробою журналіста та продюсера «Нової студії» Олександра Ткаченка була робота над фільмом «Незалежність. Український варіант», прем’єра якого відбулася влітку 2003 року на «Новому каналі». Саме тоді і з’явилася ідея такого масштабного проекту — сучасними методами перекласти на мову екрана ті пробіли, які й по сьогодні існують в українській історії. За словами Ткаченка, планується зняти понад тридцять серій на теми історії України, народних традицій та про відомі культурні пам’ятки та міста, які й складуть три частини проекту»: «Iсторія України», «Iсторичні традиції» та «Визначні місця України». Фільм «Батурин. Загублена столиця» (автор Кирило Лукеренко, режисер Ганна Гресь), було продемонстровано на презентації проекту. Головні герої картини, власне, саме місто Батурин, а також історики-«батуринці» та археологи, які ведуть в цьому місті розкопки вже п’ятнадцять років. Нагадати як все було і як є зараз — головна ціль фільму, який за допомогою новітньої знімальної техніки та яскравої комп’ютерної графіки здатен наблизити історію до сучасників. Невдовзі фільми можна буде побачити на телеканалі СТБ, Першому Національному та на DVD.

За словами присутніх на презентації, документальне кіно сьогодні — затребуваний жанр. До того ж його виробництво набагато дешевше, ніж зйомки ігрового кіно. Однак, за словами телеведучого Юрія Горбунова, щоб документальне кіно відійшло від стереотипу «нудно», робити це потрібно сьогодні на якісно новому рівні. «Бо мені цікаво подивитися, як, наприклад, билися козаки по-справжньому, ніж слухати голос за кадром, який говорить про страшну битву, де полягло тисячі людей. Мені хочеться на власні очі побачити, як це було». Немає сумнівів щодо того, що кіно про українську історію, перш за все, має бути цікавим, каже історик Сергій Білокінь. До того ж, вважає Білокінь, історичне кіно повинні знімати талановиті люди, яких, у свою чергу, треба «розкручувати». Справді, як говорили на презентації режисери й журналісти, сьогоднішній глядач готовий до документального історичного кіно.

«День», зокрема, пересвідчився у цьому на власному досвіді. Бо коли на шпальтах щоденної газети почали виходити постійні історичні сторінки «Україна Incognita» та «Iсторія і «Я», мало хто вірив у їхній успіх. Але на сьогодні вони є одними з найбільш затребуваних і очікуваних, у чому переконує пошта читачів «Дня». У матеріалах журналісти та історики поєднали, як популярну, доступну форму викладу, так і досить глибокий, далекий від спрощення рівень аналізу тих чи інших історичних проблем. До того ж, історичні книги із серії «Бібліотеки газети «День», перша з яких «Україна Incognita» була презентована 2002 року, ще раз підтверджують інтерес українців до власної історії. Але, по-перше, щоб глядач дивився документальне кіно, треба якісно знімати. По-друге — правильно розрекламувати. А взагалі, на думку віце-прем’єр-міністра В’ячеслава Кириленка, історичне кіно може бути всіх жанрів, які тільки можливі. Проте обов’язково — конкурентоспроможним. За словами режисера Iгоря Стрембицького, оскільки історія України дуже неоднозначна, то головне, щоб в історичних фільмах автори не робили якихось акцентів, а давали глядачеві можливість самому зробити висновки. «Адже сьогодні документальне історичне кіно, це ніби той слон, якого мацали сліпі за різні частини тіла, і кожен з них уявляв слона по-різному: для одного це була гора, для іншого — колона, — говорить Стрембицький. — Я впевнений, що років через 5—10 по-новому поглянуть і на фільм Iллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу». Він неоднозначний і схематичний, але — глибокий». Тому, на думку Стрембицького, починати розказувати про історію варто з 15—20-хвилинних фільмів на зразок формату Бі-Бі-Сі.

«Батурин. Загублена столиця» триває 26 хвилин. Його вже встигли назвати патріотичним, важливим і конкурентоспроможним. За словами лідера гурту «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука, такі фільми — це маленький, але важливий крок до тієї Європи, про яку ми всі так багато говоримо. До того ж, як говорить Ткаченко, фільмами вже зацікавилися зарубіжні канали.