Гарячі теми:

«Ремонт» бюрократiї

21 листопада, 00:00

Боротьба за вакансії в президентській Адміністрації наближається до завершення. 30 листопада сто шість iз трьохсот сімдесяти претендентів, якi виявили бажання і допущенi до участі в кадровому конкурсі, пройдуть співбесіду «в формі ділової гри». Про це учора на прес-конференції після закінчення засідання конкурсної комісії повідомив її голова, заступник глави Адміністрації Президента Олексій Іщенко. Потенційні керівники і консультанти (83 чоловіка і 23 жінки), що успішно долали попередні випробування (а їх було два — письмовий іспит і бесіда з психологом), представляють 16 регіонів нашої країни. Більшість — 63 особи — кияни і мешканці Київської області, 7 — представники харківського краю, 4 — з Житомирської області, стільки ж — iз Дніпропетровської і Донецької. Середній вік допущених до заключного етапу конкурсу — 35 років. Більшiсть iз них — держслужбовці (близько 70%). 8% — діячі науки, 7% — працюють у бізнесструктурах. Переможці «ділової боротьби», за словами О. Іщенко, будуть прийняті на роботу в АП на випробний строк, подолавши «спецперевірку». Він не уточнив, що означає «спецперевірка», зазначивши, що вона проходитиме «у правовому полі» і «передбачена Конституцією». На серйозність того, що відбувається, вказує також кількість дзвінків у комісію «зверху» (тобто — лобiювання інтересів окремих претендентів). О. Іщенко сказав: «Дзвінки були, і досить впливові, проте комісія передбачила в своїй роботі, щоб це не дiяло певним чином на її діяльність». Телефонували, за його словами, «навіть міністри, навіть губернатори». До речі, середня зарплата претендента у разі, якщо він піде на роботу до Адміністрації Президента, становитиме 500—600 грн. на місяць. «День» вирішив ближче познайомиться з людьми, що вирішили застосувати свої знання і здібності на непопулярному сьогодні бюрократичному терені, і звернувся до них з трьома запитаннями: 1. Що вас приваблює у роботі в Адміністрації Президента? 2. Чи складними були для вас завдання письмового конкурсу? 3. Чи зможе принцип конкурсного відбору співробітників до органів держуправління підвищити ефективність їхньої роботи?

Олександр ГИЧКО, підприємець, м. Кривий Ріг, претендент на посаду заступника керівника головного управління з питань внутрішньої політики:

Думаю, робота на такому рівні — рівні, де вирішуються питання усієї країни, — безумовно, сприяє розвитку кругозору. Напевно, це головне, чому я та інші прагнемо зайняти посаду в президентській Адміністрації. Це зростання у своїх очах і в очах навколишніх. Я впевнений у своїх силах, упевнений, що можу бути конкурентом кандидатам і гідно працювати на новій посаді. Невелика зарплата мене не лякає, тому що я маю певне підприємницьке напрацювання. І хоч державний службовець не має права займатися бізнесом, та мої підприємства працюватимуть, і я так чи інакше отримуватиму якийсь прибуток. Перші три запитання, на мій погляд, були гранично простими. Це запитання з Конституції, із Закону про держслужбу та з Закону про корупцію. Їх було розміщено в Інтернеті, і можна було заздалегідь підготуватися до кожного з них. Щоправда, я про це дізнався вже після іспиту. А четверте і п’яте запитання стосувалися специфіки управління, на посаду в якому я претендую. Якщо чесно, то я дуже приблизно знаю його специфіку. Я ставив організаторам конкурсу через Інтернет запитання: у чому полягає суть роботи управління внутрішньої політики, але мені не відповіли і тому четверте та п’яте завдання для мене були досить складними. І я думаю, що відповів на них не дуже добре. Мені здається, шпаргалками на іспиті ніхто не користувався, тому що з самого початку зробили кілька попереджень тим, хто спробував підглядати. Вважаю, що подібні конкурси — це один зі шляхів підвищення ефективності роботи органів держуправління.

Олена МІНАКОВА, директор Центру сучасних психотехнологій, м. Київ, претендентка на посаду завідувача відділу Головного управління інформаційної політики:

Власний розвиток, перспектива подальшого зростання. Я вже у багатьох сферах показала себе і багато чого досягла. Це для мене нова галузь. Я довго думала над тим, щоб зайнятися державною роботою. Питання зарплати для мене неважливе — я все зробила для того, щоб воно мене не хвилювало. У мене є налагоджений бізнес, який може працювати без моєї участі. Я вибрала посаду в цьому управлінні тому, що моя освіта (психологія, міжнародна інформація, PR) найбільше відповідають саме такому вибору. Я відповіла на всі запитання — це було нескладно. Швидше, дещо громіздко. Тому що це та інформація, яка не завжди потрібна в активній формі. Вона має більше довідковий характер. Я прочитала всі потрібні закони. Свої шанси отримати посаду в АП я вважаю високими. Мене трохи збентежило, що співбесіду проводила одна людина. Я за освітою психолог і знаю, що для об’єктивної оцінки необхідно як мінімум три людини. Особливо, якщо іспит, як це було в цьому випадку, не записують на диктофон. Думка однієї людини може бути дуже суб’єктивною. Хоч загалом відбір проводили на дуже високому рівні. Звичайно. Якщо тільки не намагатися докорінно відразу на 100% усе й усіх поміняти. Треба щоб новими кадрами «розбавляли» досвідчених.

Наталя СТЕПАНОВА, держслужбовець, м. Київ, претендентка на посаду завідувача відділу Головного контрольного управління:

У системі контрольно-ревізійної служби я працюю вже сім із половиною років. У Адміністрації Президента трохи інший вид контролю — там уже не тільки фінансовий контроль, але й адміністративний, й інші види контролю, які мені цікаві на сьогоднішній день. Крім цього, мені не байдуже, куди йде наша країна, і як житимуть наші діти. Я була на стажуванні в Прибалтиці, знайомилася з їхньою моделлю розвитку суспільства і держави. Це головне, що мене спонукало на участь у конкурсі. У зарплаті я не додам і не просунуся в кар’єрі — це залишиться на колишньому рівні, адже нині я також керівник. Запитання для мене як держслужбовця були нескладними, тому що моя сьогоднішня посада передбачає знання цих основоположних документів. Можливо, трохи ускладнювали все наявність преси, не дуже зручне приміщення (писати доводилося на колінах, відчуваючи лікоть сусіда), відсутність комп’ютерів (писати «від руки» багато хто вже розучився). Я думаю, що непогано впоралася із завданням. Біля мене сидів чоловік, який, судячи з усього, не готувався до іспиту і, напевно, навіть не ставив собі за мету перемогти. Він просто хотів подивитися, чи буде демократичним подібний конкурс. Тому він прийшов на іспит і здав у результаті екзаменаторам чистий аркуш. Я не знаю, скільки людей приходили з такою ж метою. Безперечними плюсами цього конкурсу є те, що він, по-перше, дав можливість усім бажаючим взяти в ньому участь. По-друге, розмова з психологом багатьом допомогла зрозуміти, чи підходить він узагалі для такої роботи і в якому напрямі йому далі розвиватися. По- третє, багато хто вдумливо ознайомився з основоположними документами нашої держави. По-четверте, ті, хто не пройшов за конкурсом, але показав непогані результати, будуть зараховані до кадрового резерву. Тобто, це хороший почин, система, що дозволяє розвиватися.

Я не можу сказати, що прийде 37 чоловік, і в Адміністрації Президента відразу все зміниться. Але я думаю, що якщо прийдуть люди творчі, то насамперед вони оцінять, які завдання поставлені, як ці завдання виконувати, чи можна реально їх виконати, і що треба для того, щоб їх виконати.

Максим МИХАЙЛЕНКО, аспірант Чернівецького національного університету, експерт кількох аналітичних центрів і видань (у тому числі й «Дня»), претендент на посаду головного консультанта Головного управління інформаційної політики:

Приваблює можливість отримати досвід бюрократичної рутини. У моєму житті цього було мало. Крім того, просто «за державу прикро». Коли до бюрократичної установи приходить кілька проінформованих людей, це, можливо, не впливає на роботу цього закладу, але хоч би міняє на краще його імідж.

Я знаю, що я — наймолодший конкурсант. Не думаю, що це збільшує мої шанси. Мені здається, що в Україні вже склалася традиція, згідно з якою до серйозної адміністративної посади можна прийти лише через низку інших керівних постів. Якщо організатори розраховували отримати відповіді на рівні людей, які мають юридичну освіту, то завдання письмового іспиту можна назвати складними. Якщо ж вони хотіли перевірити загальну обізнаність кандидатів, їхнє знайомство із законодавчою базою, то тоді запитання були нескладними. Особливо для тих, хто прочитав ті закони, про які йшлося в рамках підготовки до іспитів. Мені здається, що для тих, хто має досвід суспільно-політичної діяльності, відповісти на запитання можна було з допомогою елементарної логіки.

Конкурс проводився на дуже високому рівні, як і повинні проводити подібні заходи. Були жорстко поставлені часові рамки для підготовки роботи, жорстко відстежувалися спроби списування і при цьому до конкурсантів було досить людяне ставлення. Є два способи існування інтелігенції. Один спосіб — коли інтелектуали живляться біля патронів. Це було поширене в Західній Європі протягом багатьох століть. А другий спосіб — коли весь освічений клас поставлений на службу державі. Так було у Китаї, Росії і дуже довго в Німеччині. Якщо ми розвиватимемося в останньому напрямі, то подібні конкурси сприятимуть створенню величезної кадрової бази, завдяки якій представники інтелігенції зможуть знайти застосування своєму розуму і здібностям, а не будуть вимушені торгувати на ринках.

Author

Наталия Трофимова

Випуск газети №:

№214, (2002)

Рубрика

День України