Репутація України — мішень для провокаторів

Завтра у Верховній Раді міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов протягом години відповідатиме на запитання парламентаріїв. Серед яких, скоріш за все, буде й таке: чому взагалі стали можливими провокації з боку радикальних сил, які призвели до сутички між представниками ВО «Свобода» і представниками партій КПУ, «Родина», «Русское единство» і ветеранами на День Перемоги у Львові? Начальник Департаменту міліції громадської безпеки МВС Віктор Ратушняк уже заявив, що провокації здійснювали люди з пов’язками ВО «Свобода». Генеральна прокуратура, у свою чергу, створила робочу групу для вивчення подій у Львові. Проте чи буде дано належну оцінку львівським подіям?

Напередодні свята ЗМІ неодноразово попереджали, що цього дня готуються провокації. Більш того, постановою суду було заборонено «проведення 9 травня зборів, мітингів, походів чи інших зібрань, окрім тих заходів, які передбачені розпорядженням Львівського міського голови і голови ЛОДА». Незважаючи на це, влада не зупинила провокації та не унеможливила бійки. Тому сьогодні кожен трактує ці події по-своєму: представники влади намагаються виглядати миротворцями, опозиція критикує владу, учасники конфлікту звинувачують одне одного. Одним словом, кожен шукає свої дивіденди.

Російська Держдума вимагає покарати українських націоналістів. «Депутати Державної думи вважають, що організатори й учасники блюзнірських провокацій у Львові повинні бути негайно покарані відповідно до законодавства України», — ідеться в прийнятому російським парламентом документі. А деякі представники Росії, як, наприклад, перший віце-спікер Ради Федерації РФ Олександр Торшин, вважають, що для того, щоб не повторювалися львівські події, Росії слід посилити роботу російських неурядових організацій в Україні.

«Це передвиборний кліп Володимира Путіна, — відзначає політолог, директор Центру інформаційних проблем території НАН України Петро Жук (УНIАН). — Як відомо, десь через місяць у Росії стартує передвиборна президентська кампанія, їм треба показати, що він за щось бореться — жорсткий президент, вороги — націоналісти. Запланували — і зробили. Свободівці активно взяли в цьому участь: хто свідомо, хто несвідомо. Гадаю, дехто з них прекрасно розуміє, хто, як і для чого використає це».

У той час, коли сьогодні Росія сама не може розібратися з проблемами неофашизму, вона намагається повчати Україну. Ситуація у Львові продемонструвала, що наша країна в черговий раз стала об’єктом провокаційних технологій. Усі ми пам’ятаємо газові війни з Російською Федерацією, коли нам перекривали вентиль. Європа мерзла, а Росія за допомогою інформаційних війн завдавала Україні серйозних не лише економічних, а й репутаційних втрат. Нині у Львові знову застосовано певні технології, і ще раз Україну дискредитовано в очах світової спільноти.

КОМЕНТАРI

Семен НОВОПРУДСЬКИЙ, відповідальний секретар газети «Московские новости»:

— Зараз складно говорити про те, що взагалі Росія робить на пострадянському просторі, перш за все, в ставленні до України і Білорусі. Так виходить, що ці дві країни вже декілька місяців знаходяться в центрі уваги російської зовнішньої політики. На мій погляд, російські власті поступово починають розуміти, що нова українська влада не є проросійською, як це здавалося раніше. Це дратує Кремль. Інша справа, є відчуття, що сьогодні російська влада настільки зайнята внутрішньополітичною боротьбою, що події у Львові могли бути для неї сповна несподіваними. Так, в Росії зараз теж лунають голоси, що, мовляв, події у Львові, в деякому розумінні, мають російський підтекст і навіть були спровоковані з Росії. На мій погляд, навряд чи це так. Зрозуміло, що частина українських політичних сил, особливо в Одесі та Криму, що брали участь у цих подіях, роблять політичну ставку на Росію, сподіваючись на підтримку. Те, що реакція Держдуми різкіша за реакцію МЗС, цілком природно, тому що Дума, яка ні за що в Росії не відповідає, може говорити все що завгодно. У цьому сенсі вона має більший карт-бланш на випуск політичної пари. Я не думаю, що всі ці події якось принципово змінять українсько-російські відносини. Якщо українські власті справді вірять, що за нинішньої російської влади Росія, якимсь чином, може стати визначальним політичним союзником для України, то вони дуже помиляються.

Лілія ШЕВЦОВА, провідний науковий працівник Московського центру Карнеѓі:

— Якщо Львівським судом було прийнято рішення не проводити жодних заходів, не провокувати людей, які по-різному ставляться і до цих подій, і до Радянської армії, і до українського національного руху, то сам факт приїзду представників російських громад із Криму, коли зрозуміло, які гроші «стимулюють» ці громади, був провокацією. Хоча, звичайно, хто підтримуватиме агресивні дії щодо прапора та дипломатичних працівників? Це зрозуміло. Але в такому разі це провокація, яка викликала агресивність, з приводу якої ми тепер протестуємо. Таким чином, Росія опиняється в дуже неприємній і лицемірній ситуації. Провокацію викликали представники тих рухів, які російська офіційна сторона — Лужков, Затулін — постійно підживлювала, постійно заохочувала, підтримувала. Тому російська сторона опосередковано відповідальна за те, що сталося.

Відносно швидкої реакції Москви на події у Львові. Як завжди, російська реакція дуже часто схожа на поведінку вдови, яка сама себе висікла. Кожного разу, коли ми починаємо робити оцінні заяви щодо будь-якої іншої сторони, виникає питання, яке стосується нашої російської принциповості й російського лицемірства. Ось російська офіційна сторона і весь політичний бомонд раптом повстали в стані праведного обурення і розлюченості у зв’язку з тим, що українські націоналісти вийшли на вулиці, зіпсували нам наше святе свято, яке є, дійсно, одним із серйозних консолідуючих чинників у російському суспільстві. Але чомусь російський бомонд і офіційна сторона нічого не мали проти і досить спокійно ставляться до російських націоналістів, які говорять неприйнятні речі для балтійських народів, для українського народу.

Тобто ми не бачимо порошинки у власному оці й не знаємо, як реагувати на власну ксенофобію і на власний тваринний націоналізм. У нас російська еліта, в тому числі, перш за все, її офіційна офіціозна частина, не зупиняється перед тим, щоб висловлювати речі, образливі для української сторони. І я пригадую такий епізод, коли президент Медведєв, стоячи попереду російських військових есмінців, мабуть, відпочиваючи на Чорному морі, погрожував колишньому президентові Ющенку. Ну, чим ця поведінка президента Медведєва, скажімо, благородніша, більш гідна, політично доцільніша, ніж провокація українських націоналістів? Тому я досить критично ставлюся до кожної російської кремлівської офіційної реакції на такого роду речі. Я вважаю, що перш ніж оцінювати поведінку інших, ми повинні поглянути, що робиться у нас на власному подвір’ї.

Чи передбачала російська сторона провокації у Львові? Ми не можемо передбачати те, що відбувається в нас у власних містах. І коли у нас на вулиці в грудні вийшли 30 тис. представників російської молоді — націоналістів. Ми не могли передбачити день, коли це почнеться. Як могли тут, у Росії, в Москві передбачити те, що станеться у Львові?

Я вважаю, що ми повинні якимось чином знайти можливість спокійно реагувати в цей день. Я вважаю за краще, щоб ті, для кого важлива Перемога і символ Перемоги, могли виходити на вулиці 9 травня. А інші, бажано, щоб виходили 8 травня або раніше, й відзначали день національного примирення. Власне ООН і прийняла рішення про те, що потрібно саме шанувати пам’ять убитих, потерпілих під час Другої світової війни. Але в нас, у Росії, якраз у рамках нинішньої системи, нинішньої ментальності утвердилося абсолютно інше ставлення до цієї дати — саме як до Перемоги, а не як до примирення, до потреби вшанувати пам’ять усіх полеглих. Це абсолютно інша ментальність.