Росіянам про їхню батьківщину розкажуть українці

Учора в Україні стартував конкурс «Золотой глагол». Цей амбіційний проект належить російській Медіаспілці. Про це заявили на прес-конференції у Києві його віце-президент Олена Зелінська та ведучий каналу «Росія» Микола Сванідзе. Учасники конкурсу повинні подати свої роботи про нинішню Росію — об’єктивні і, як очікують організатори, засновані на реальних фактах. На запитання, чи не бояться вони, що Росія буде іншою, ніж у російському медіа-дзеркалі, О. Зелінська твердо відповіла «ні», і заявила, що різноманітність поглядів вітається. Конкурс проводиться відразу в кількох країнах. Він уже стартував у Казахстані, Білорусі, наступного тижня до нього підключаться країни Прибалтики, а також скандинавські, де, як виявилося, багато журналістів пише російською. Конкурс проходить за трьома номінаціями: «Про Росію з любов’ю» (кращий матеріал про Росію), «Ми сусіди» (кращий матеріал про співпрацю наших країн) і «Великий могучий» (краща літературна якість тексту). У ньому можуть брати участь роботи, які вийшли в ефір або опубліковані з 1 січня 2002 по 1 травня 2003. Оцінювати власне літературну російську мову будуть тільки в одній номінації — «Великий могучий». У двох інших мова матеріалу не має значення, але у випадку, якщо він буде іншою мовою, його необхідно супроводжувати перекладом. 27 фіналістів (по дев’ять у кожній номінації) від України запросять до Москви на церемонію вручення призів, яка пройде 11 червня. Детальніше про конкурс можна дізнатися на сайті Медіаспілки: http://www.ms.ru. Конкурсні матеріали надсилати за адресою: Київ, вул. Сагайдачного, 33, магазин-кафе «Русская книга» з позначкою «На конкурс».

В об’єктивності журі (куди увійшли керівники центральної російської мас-медіа) можна не сумніватися, запевнив у ході конференції і Микола Сванідзе. І висловив особисту зацікавленість в «лица необщем выраженьи» робіт, які будуть подані на конкурс. Попутно Микола Карлович пообіцяв, що конкурс «зробить ім’я» його переможцям. «День» вирішив уточнити у нього деякі моменти.

— Миколо Карловичу, у російському журналістському співтоваристві продовжує дебатуватися питання свободи слова в світлі подій на Дубровці. Якийсь час йшлося про внесення поправок до російського законодавства. Як сьогодні йдуть справи і яка ваша особиста позиція в цьому питанні?

— Поки ніяких поправок до законодавства не внесено. Йшлося тільки про таку можливість. Я — проти внесення поправок до законодавства, які стосуються свободи слова — в будь-якому варіанті. Це моя особиста позиція. Тут повинно йтися про інше. Під час гострих криз, скажімо, теракту, повинна спрацьовувати журналістська етика, як це відбувається у всьому світі. У всіх досвідчених медійних країнах існує кодекс поведінки журналіста, де зазначається, чого не може дозволяти собі журналіст під час таких подій. А все інше, чого не можна, — можна. Тобто те, що не ставить під загрозу життя людей, що реально не заважає правоохоронним органам роззброювати терористів — можна. І затикати журналістам рота під приводом, що зараз батьківщина в небезпеці і світовий тероризм не дрімає, не можна. Це може погано закінчитись. Я вважаю, що крім основних етичних норм, які вводити треба, все інше забороняти не можна.

— Сьогодні виступаючі говорили про те, що ваш конкурс задасть певну планку професіоналізму, якою завжди славилася, зокрема, Москва. Як ви оцінюєте журналістику пострадянського простору (не російську)?

— Не можна говорити про цей простір в цілому, тому що в ньому є Україна, є Естонія і є Туркменія. І між ними спільного, як між якутом і жителем Південно-Африканської Республіки. Тобто практично нічого. Але якщо брати українську або прибалтійську журналістику, тобто журналістику демократичних (з якимись поправками) держав на території колишнього Радянського Союзу, то я вважаю, що ця журналістика переживає зліт. Стратегічний великий довгий зліт, як це і повинно бути після зруйнування тоталітарної системи. Тепер нам просто треба набувати досвіду.

— Існує стійка думка, що Москва свого часу притягла всі кращі сили. Ваш конкурс не має таких «підступних» цілей?

— Ні, що ви! Нічого ні в кого не хочемо відбирати. І у нас достатньо сильних журналістів. І у вас вистачає. Ні, йдеться про інше — щоб ми контактували, спілкувалися. У нас є спільна професія, спільна культура і спільний знаменник — російська мова.

— Вірніше, знання спільної мови.

— ...І це дуже важливо.