Руки та кнопки

Провести серед зими будь-яку акцію у форматі фестивалю — заняття досить ризиковане: публіку, пересичену нещодавньою великою кількістю свят, зацікавити важко. Однак Центр сучасного мистецтва і Польський інститут пішли на ризик, проголосивши, — у звичному «соросівському» стилі, — фестиваль- лабораторію музичних перформенсів і звукових інсталяцій «Новий звук».

Модна термінологія не повинна збивати з пантелику. Як таких перформенсів та інсталяцій, тобто складних видовищних структур, художницьких жестів, які мають проілюструвати певну ідею, підтвердити або спростувати той чи інший мовний дискурс, у ЦСМ не було. Гуманітарний новомов означав цілком звичні розваги, жанр яких давно відомий — вечірка. Тільки замість клубу використовувалося приміщення ЦСМ, яке за своєрідністю інтер’єра дасть сто очок уперед будь-якому розважальному закладу, а час обмежувався «дитячим» порогом до 21.00. Все інше — добре відоме: натовпи дефілюючих гостей, розпорошено-богемна атмосфера, захоплення в одному місці, безупинний перекур в другому… Йшли не на перформенси, а на певного роду культурний продукт, цілком традиційний. Першого вечора — відеокомпозиції плюс роботи ді- джеїв. Однак те, що показав Георгій Джоджуашвілі, відомий у Грузії як театральний композитор, відрізнялося від ком’ютеризованих дискотечних експериментів. Швидше, це дійсно була сценічна музика, помірно витієвата, оснащена різноманітними спецефектами. Аудиторії, переважно студентській, можливо, більше припали до смаку спільні вправи ді-джея Дербластера та Маргарити Зінець — миготіння яскравих різнокольорових знаків під конкретно-шумовий електронний супровід. Найголовніший візуальний атракціон було представлено міні-фільмом швейцарської групи «СОМ & СОМ», створеної п’ять років тому Йоханнесом Хедінжером і Маркусом Госсе. Двоє їдких та дотепних відеоартистів будують свої опуси на доведенні до абсурду штампів великого, блокбастерного голлівудського кінематографа. Називається цей проект «C-files: tell saga». Сагу свою Йоханнес і Маркус розповідають у вигляді анонсів-уривків чогось незрозуміло пафосного, чи то історичного, чи то містичного, чи то шпигунського. Один із фрагментів знущальних «Сі- файлів» у ЦСМ вже демонструвався. Цього ж разу показували епізод №03, присвячений, звичайно ж, інопланетянам. Темний ліс, таємниче світло, розсіяна пара, а потім — кілька хвилин чистої, щирої радості білосніжного гуманоїда, який пустує в привільному альпійському пейзажі, серед гір і озер. Разом із шумами Дербластера, що звучали по всьому інтер’єру, видовище дійсно було неземним.

Другий вечір ще більше набув ретроспективного характеру — його програму склали партесний спів і польський джаз. Першими виступили «Музичні асамблеї» — молодий ансамбль автентичного вокального мистецтва. Публіка, налаштована на обіцяний джаз, виступи Дениса Поддячего, Жанни Гончаренко, Ольги Гаврилової, Тетяни Сухіної та Максима Єфімчука абсолютно незаслужено проігнорувала. Тим часом «Асамблеї» підготували та віртуозно виконали вишукану програму барочних творів XVII—XVIII століть. Тут були й раритети на зразок партесних мотетів Миколи Ділецького (реконструйованих зусиллями чудового історика музики Ніни Герасимової-Персидської, інтерв’ю з якою «День» публікував 3 січня цього року), кантів Феофана Прокоповича, Єпіфанія Славінецького, Дмитра Ростовського, а також класика ранньої музики — опуси Клаудіо Монтеверді, Генрі Перселла, Томаса Морлі. Цей, іноді меланхолійний, іноді урочистий, але завжди небесної краси спів видавався більш доречним під склепіннями приміщення ЦСМ, спочатку побудованого в XVII столітті як Братська школа Києво-Могилянської академії.

Але все-таки саме джаз в особі тріо «Олесь—Тшаска— Олесь» привернув найбільшу увагу (цікаво, до речі — масове захоплення джазом у Києві, де серйозної джаз-сцени ніколи не було). Трійця привабливих поляків зачарувала навколохудожню публіку ще на початку минулого тижня на спільному виступі з Юрієм Андруховичем, Сергієм Жаданом і Андрієм Бондарем. Своє реноме фрі-джазових симпатяг, яким по плечу будь-яка імпровізація, Миколай Тшаська (саксофони, кларнет), Мартін Олесь (контрабас) і Бартоломей Брат Олесь (барабани) підтвердили повною мірою. Грали розкуто, дотепно, дещо навіть театрально, випромінюючи істинно європейську інтелігентність. За що і були знову нагороджені захопленнями глядачів. Концерт за допомогою відповідної апаратури, щоправда, не без перебоїв, транслювався по всьому ЦСМ, у чому, очевидно, і була інсталяційність усієї витівки.

Як не парадоксально, саме такий різножанровий підхід бачиться найбільш перспективним для акцій, що проводяться ЦСМ — причому не тільки в суто фестивальному контексті. Бо якими б гарними, продуманими та досконалими технологічно не були побудови вітчизняних і зарубіжних медіа-артистів, самі по собі вони мало що означають без присутності непередбачуваного, живого елементу — людського голосу, ручного ремесла гри та виконання.

Принаймні «Новий звук» тут зорієнтований правильно: весною у фестивалі візьмуть участь персони, одні імена яких примушують шанобливо схилитися будь-якого меломана — великий, незабутній Аркадій Шилклопер і Володимир Чекасин.