Шанси та втрати часу змін

P.S. Нагадаємо, що проведення фотоконкурсів на соціальну тематику і фотовиставок за їх підсумками стало доброю традицією і для нашої газети. Останню з подібних фотовиставок «Обличчя. Долі. День. Століття» було приурочено до чотириріччя нашого видання. І ось тепер, спільно з німецьким культурним центром «Гете-Інститут Київ», «День» оголошує новий фотоконкурс «Зміна епох — зміна образів», а також літературний конкурс «Німеччина—Україна: Що було? Що є? Що буде?», які присвячено десятиріччю об’єднання Німеччини й десятиріччю незалежності України. З умовами обох конкурсів можна буде ознайомитися найближчим часом на сторінках нашої газети.

КОМЕНТАРІ

Оксана ЗАБУЖКО, письменниця:

— Сама ідея подібного порівняльного погляду витає в повітрі. І, наприклад, щодо України вперше її висловили декілька американців, у яких існує проект «Україна 10 років тому — Україна тепер», також побудований на фотографіях, що базуються на контрастних зіставленнях. Більше того, і в інших країнах виникали подібні проекти. Але, зрозуміло, що найбільш цікаво це в тих країнах, у житті яких стався великий перелом, бо десять років тому була інша держава, інша ментальність, інша специфіка і раптом… Однак, головний висновок, який випливає, принаймні, з цієї виставки — люди залишилися тими ж. Як би не мінялася держава, виявляється, на життя людей ці процеси впливають не так вже й сильно, виявляється, що людина, в принципі, не настільки залежить від соціальних інститутів, як цим соціальним інститутам здається. У цьому — велика перемога гуманізму й віра у двадцять перше століття.

Андрій ХАЛПАХЧІ, генеральний директор кінофестивалю «Молодість»:

— Для мене фотографія завжди цікава, передусім, не як художня робота, а як засіб фіксації дійсності. Я трохи знайомий iз ситуацією в Німеччині: мені довелося побувати там якраз у той період, коли руйнувалася стіна, коли була ейфорія, коли німці з радістю переїжджали зi Східного Берліна до Західного. І раптом, через три роки після всіх цих подій, мені розповіли чудовий анекдот, який зафіксував стосунки між Східною та Західною Німеччиною: « Потягом їдуть два німці: східний і західний. Східний говорить: «Ми тепер — єдиний народ!» Західний відповідає: «Ми — також». Дійсно, що сталося за ці десять років? Не так просто, виявляється, позбутися менталітету, що сформувався, звикнути до нового укладу життя. Не так просто інтегруватися в процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві. І це — приклад для України, тому що ми звикли революційними методами перескакувати з формації до формації. А дана виставка документально фіксує складність процесу входження до нормального цивілізованого світу. З іншого боку, вона розкриває всі проблеми цього цивілізованого світу. Адже ми також створюємо собі фетиші (тепер, виявляється, все добре «там», на західному боці). А ця виставка показує (дуже скромно, в дуже докладних деталях) те, як складно, дійсно, перейти цю грань між двома системами, і в той же час, як важливо все-таки знайти взаєморозуміння для того, щоб жити в загальному європейському домі. Дуже важливо не за допомогою якихось глобальних, великих акцій фіксувати сьогоднішню історію, а ось так, сконцентровано, показати, що з нами відбувається і як можна йти до цивілізованого світу.

Андрій КУРКОВ, письменник:

— У нас традицій такого роду фото-літературних виставок немає. І тому перший плюс у тому, що це принесе нашим фотохудожникам багато нових ідей, планів і проектів. А, по-друге, це рідкісний випадок, коли фотооповідання, фоторомани (назвемо це так) можна читати, тобто кожен персонаж, зображений на фотографії, розповідає про себе в декількох словах, а сама фотографія, антураж, інтер’єр, якісь деталі доповнюють його розповідь. І за півгодини можна ознайомитися iз 30— 40 фотороманами — людськими історіями, в яких люди, в принципі, легко кажуть і про свої трагедії, і про своє нещастя. Це дуже цікаво й дозволяє буквально доторкнутися до їх справжнього життя.