Що ж скаже парламент?

Володимир МАЛИНКОВИЧ, директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно- політичних досліджень:

— Я абсолютно переконаний, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва — законне та справедливе, оскільки, згідно із законом України про пресу (стаття 3, ч. 1), забороняється пропаганда національної ворожнечі. Відповідна стаття 18 передбачає як санкцію закриття видання.

Питання в тім, чи справді газета «Сільські вісті» пропагувала національну ворожнечу (причому накладом 500 тис. примірників) і чи становило це соціальну небезпеку? Візьмемо публікацію за 30 вересня минулого року (наступного дня після річниці Бабиного Яру). Там ми побачимо статтю «Євреї в Україні сьогодні: Реальність без міфів» професора Яременка на двох шпальтах. «Реальність без міфів» Яременка означає, що нібито саме євреї через почуття помсти знищили українське християнство в 1932— 1933 рр. Нібито саме євреї й очолюване ними НКВС знищили мільйони українців в 1937— 1938 рр. Це очевидний наклеп. Безумовно, євреї працювали в НКВС, але їх там було менше половини. Очолював цей орган Микола Іванович Єжов, який не має жодного стосунку до сіонізму, як це стверджує Яременко. За голод в Україні несе відповідальність єврей Каганович, але так само, як і поляк Косіор, грузин Сталін. Справа тут не в національності, а в тоталітарному режимі, який будували на кістках мільйонів селян, — зокрема, й українців. Це була війна тоталітарного режиму проти селянства, і відповідальність за голод в Україні лягає на нього. Той самий режим, від якого досі не відмежувалися соціалісти — партія, що публікує в «Сільських вістях» свої офіційні документи. Я нагадаю, що на мітингах соціалістів зовсім не складно побачити портрети Сталіна.

Але найбезглуздіший наклеп, опублікований у статті Яременка, — це твердження, що разом із фашистами в 1941 році до України прийшла 400- тисячна орда євреїв-есесівців. Тобто виходить, що євреї — це «унікально лиходійний народ», який не тільки знищує українців, а й разом із фашистами знищує і своїх одноплемінників.

Я кілька разів розмовляв із Олександром Морозом і пропонував йому, щоб партія зробила відповідні заяви та висловила своє ставлення до антисемітизму і конкретних публікацій у «Сільських вістях» — якщо не на сторінках цієї газети, то хоча б на сторінках своєї газети «Товарищ». Нічого подібного не зробили. Справа не тільки в тім, що вона втратила важливий орган пропаганди — вона явно підмочила свою репутацію. На заході про наших опозиціонерів думка однозначна — це демократи. Причому демократи — тільки вони. На жаль, своїми виступами на захист «Сільських вістей» Мороз, Тимошенко та Ющенко продемонстрували — поки що наша опозиція не заслуговує репутації демократів.

Мирослав ПОПОВИЧ, філософ:

— Безумовно, «Сільські вісті» — не просто газета, яка мала успіх. Це виразник ідеології певних, досить широких кіл нашого суспільства, насамперед — сільських. За своїм рівнем газета була провінційною і цим була близькою до читача. Сама її орієнтація на Соцпартію теж відображає настрої колишніх колгоспників, оскільки проблеми на селі залишаються не розв’язаними. У зв’язку з цим опозиційність сільського читача на сьогодні — незаперечний факт. Відповідно, наліт антисемітизму для цієї газети не випадковий, чим дуже небезпечна вся ця ситуація.

Немає ніякого сумніву в тому, що публікації є чисто антисемітськими, і суд виніс юридично коректне рішення згідно iз законодавством. Але я вважаю, що можна було знайти інший вихід, а саме — притягти до відповідальності головного редактора. Це було б політично більш розумно. Адже ніхто не повірить, що ця історія обійшлася без участі влади, оскільки газета «Сільські вісті» є опозиційною. З іншого боку, це є виявом короткозорості політики влади у цій справі, оскільки рішення Шевченківського суду не додасть їй авторитету. Опозиційні сільські читачі, які передплачували газету, не стануть від цього більше любити уряд. Ситуація безглузда і разом з тим дуже небезпечна, бо це вже не перший випадок, коли в політику входять дуже глибинні етнічні ресурси.