Що ж скаже парламент?
Відразу ж після рішення Шевченківського суду Києва тему почали розкручувати практично всі вітчизняні ЗМІ. Як звичайно, сплила версія про політичне замовлення, про утиски свободи слова. Але, схоже, несподівано для опозиції сторону позивачів підтримали експерти та громадські діячі, яких важко запідозрити в беззастережній лояльності до влади. Думки поділилися тільки стосовно покарання.
Володимир МАЛИНКОВИЧ, директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно- політичних досліджень:
— Я абсолютно переконаний, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва — законне та справедливе, оскільки, згідно із законом України про пресу (стаття 3, ч. 1), забороняється пропаганда національної ворожнечі. Відповідна стаття 18 передбачає як санкцію закриття видання.
Питання в тім, чи справді газета «Сільські вісті» пропагувала національну ворожнечу (причому накладом 500 тис. примірників) і чи становило це соціальну небезпеку? Візьмемо публікацію за 30 вересня минулого року (наступного дня після річниці Бабиного Яру). Там ми побачимо статтю «Євреї в Україні сьогодні: Реальність без міфів» професора Яременка на двох шпальтах. «Реальність без міфів» Яременка означає, що нібито саме євреї через почуття помсти знищили українське християнство в 1932— 1933 рр. Нібито саме євреї й очолюване ними НКВС знищили мільйони українців в 1937— 1938 рр. Це очевидний наклеп. Безумовно, євреї працювали в НКВС, але їх там було менше половини. Очолював цей орган Микола Іванович Єжов, який не має жодного стосунку до сіонізму, як це стверджує Яременко. За голод в Україні несе відповідальність єврей Каганович, але так само, як і поляк Косіор, грузин Сталін. Справа тут не в національності, а в тоталітарному режимі, який будували на кістках мільйонів селян, — зокрема, й українців. Це була війна тоталітарного режиму проти селянства, і відповідальність за голод в Україні лягає на нього. Той самий режим, від якого досі не відмежувалися соціалісти — партія, що публікує в «Сільських вістях» свої офіційні документи. Я нагадаю, що на мітингах соціалістів зовсім не складно побачити портрети Сталіна.
Але найбезглуздіший наклеп, опублікований у статті Яременка, — це твердження, що разом із фашистами в 1941 році до України прийшла 400- тисячна орда євреїв-есесівців. Тобто виходить, що євреї — це «унікально лиходійний народ», який не тільки знищує українців, а й разом із фашистами знищує і своїх одноплемінників.
Я кілька разів розмовляв із Олександром Морозом і пропонував йому, щоб партія зробила відповідні заяви та висловила своє ставлення до антисемітизму і конкретних публікацій у «Сільських вістях» — якщо не на сторінках цієї газети, то хоча б на сторінках своєї газети «Товарищ». Нічого подібного не зробили. Справа не тільки в тім, що вона втратила важливий орган пропаганди — вона явно підмочила свою репутацію. На заході про наших опозиціонерів думка однозначна — це демократи. Причому демократи — тільки вони. На жаль, своїми виступами на захист «Сільських вістей» Мороз, Тимошенко та Ющенко продемонстрували — поки що наша опозиція не заслуговує репутації демократів.
Мирослав ПОПОВИЧ, філософ:
— Безумовно, «Сільські вісті» — не просто газета, яка мала успіх. Це виразник ідеології певних, досить широких кіл нашого суспільства, насамперед — сільських. За своїм рівнем газета була провінційною і цим була близькою до читача. Сама її орієнтація на Соцпартію теж відображає настрої колишніх колгоспників, оскільки проблеми на селі залишаються не розв’язаними. У зв’язку з цим опозиційність сільського читача на сьогодні — незаперечний факт. Відповідно, наліт антисемітизму для цієї газети не випадковий, чим дуже небезпечна вся ця ситуація.
Немає ніякого сумніву в тому, що публікації є чисто антисемітськими, і суд виніс юридично коректне рішення згідно iз законодавством. Але я вважаю, що можна було знайти інший вихід, а саме — притягти до відповідальності головного редактора. Це було б політично більш розумно. Адже ніхто не повірить, що ця історія обійшлася без участі влади, оскільки газета «Сільські вісті» є опозиційною. З іншого боку, це є виявом короткозорості політики влади у цій справі, оскільки рішення Шевченківського суду не додасть їй авторитету. Опозиційні сільські читачі, які передплачували газету, не стануть від цього більше любити уряд. Ситуація безглузда і разом з тим дуже небезпечна, бо це вже не перший випадок, коли в політику входять дуже глибинні етнічні ресурси.