Щоб ніхто не був забутий

На двокімнатне помешкання вдова майора Леоніда Полінкевича та його п’ятирічна доця вже отримали й ордер. Володимир-Волинський міський голова Петро Саганюк каже, що хотіли, звісно, саме двокімнатну квартиру, але житло для родини мали купувати за кошти державного бюджету. А їх виділили трохи більше, ніж на однокімнатну, проте на дві кімнати не вистачало. Тому родина вирішила докласти своїх грошей, щоб дочка загиблого майора мала відносно краще помешкання. Щоб кошти державного бюджету дійшли до Володимира-Волинського, заступнику міського голови Миколі Веремчуку довелося не один день пробути в столиці. Потрібні були узгодження в кількох міністерствах... Навіть дослужившися до майора, Полінкевич не мав власного житла і знімав для родини помешкання. Але бути військовим — це його покликання, завжди казав — хоче, щоб армія піднялася з колін... Командував третім батальйоном 51-ї окремої механізованої бригади, місцем дислокації котрої й був Володимир-Волинський. Покійного майора Полінкевича, котрого знайомі та колеги називали Льоня-комбат, у місті пам’ятають. Пам’ятають і на його малій батьківщині в селищі Колки, де в місцевій школі відкрили йому пам’ятну дошку, а Волинське телебачення зняло документальний фільм.

І це буде тільки перший фільм про земляків, які чесно виконували свій військовий та громадянський обов’язок, захищаючи кордони рідної держави. Днями волиняни пораділи й за загиблого у зоні АТО майора Віктора Хмелецького, начальника відділу зв’язку штабу 51-ї дивізії. Він, до речі, не мав однієї нирки, але не мислив собі не виконувати накази командування, хоча й міг би не піти на фронт... Хмелецького посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького 3 ступеня. Кажуть, що цієї нагороди дуже чекала його мама: можливо, таке визнання у чомусь допомагатиме дітям покійного майора...

Відомий на Волині волонтер Костянтин Зінкевич каже, що від 51-ї бригади до державних нагород представлено 55 чоловік, із них шість — посмертно. Але наразі — тільки одна нагорода. Він нагадує, що, тільки за виваженими військовими даними, в бригаді загинули 92 бійці (92 родини потребують допомоги), 360 поранені й також потребують допомоги, понад 40 ще в полоні, понад 90 — у списках зниклих безвісти. 108 військових бригади визволені з полону. «Тут теж юридичний казус, — каже Костянтин. — Люди, які зазнали знущань і тортур, можуть не отримати усіх звань і соціальних статусів, бо за документами у нас нема війни, тому вони лише незаконно були позбавлені волі невідомими особами. І якщо з цими хлопцями хоч якось можна буде «утрясти» їхні документи, то є ще одна категорія наших хлопців. Це — бійці, які втекли з полону. Я знаю таких достатньо. У них проблем не менше і з психікою, і з адаптацією. Але цього в жодному документі не зазначено. Над ними так само знущались, вони заглядали у вічі смерті, на їхніх очах добивали їхніх товаришів, але, згідно з паперами, вони просто приїхали із бригадою зі сходу у Володимир-Волинський. Соціально у вигляді хоча б статусу учасника бойових дій вони не захищені».

Отож квартира та орден — це вже добрий знак, вважають на Волині. Бо спільними зусиллями вдалося добитися, щоб 51-ю бригадою, котру все ж мають розформувати і на її базі створити іншу, знову командував полковник Володимир Яцків. Повернути його вимагали бійці та їхні рідні.