...Щоб показувати справжню Україну
Київський Будинок учителя отримав книги «Дня»
Робити подарунки завжди приємно, а особливо, коли йдеться про дари духовні та інтелектуальні. Учора відбулася саме така подія. Редакція «Дня» подарувала книги із серії «Бібліотека газети «День» Київському міському будинку учителя. Тепер його колекція поповнилася книгою «Ваші мертві вибрали мене...» Джеймса Мейса, двотомниками «Екстракт 150» та «Екстракт +200», а також фотоальбомом «Кращі фотографії. По слідах виставок». Як розповіла директор Будинку учителя Лариса Мельник, саме фотоальбом хотілося мати в бібліотеці закладу чи не найбільше. Адже в ньому зібрані кращі фото про життя України впродовж десятиріччя, а це найкращий спосіб показувати гостям Будинку учителя (як нашим, так і іноземним) справжню Україну.
Лариса Федорівна назвала наш візит партнерством та взаємопідтримкою однодумців, адже наші просвітницькі функції багато в чому збігаються, а шляхи в дечому перетинаються. Першою книгою, яку випадково взяла до рук пані Лариса, стало видання Джеймса Мейса. За її словами, їй не раз доводилося з ним спілкуватися у стінах Будинку учителя, тому отримати його книгу в подарунок — надзвичайно цінно та важливо.
— Мені відразу пригадуються зустрічі із Джеймсом Мейсом у 90-х роках, коли про Голодомор мало що знали. Це слово було майже невживане в Україні. Як важко ця інформація доходила до серця і розуму українців! Саме Будинок учителя провів перші зустрічі із Джеймсом Мейсом, перші виставки фото та історичних документів про Голодомор. Я вважаю, що книжки Джеймса Мейса зіграли ту першу важливу роль у зміні світоглядних позицій та ставленні України і світу до Голодомору, — розповідає Лариса Мельник. — Я вже знаю, кому ми би презентували цю книжку. У Львові працює дуже цікава учительська асоціація істориків «Нова доба». Вони дуже активні, два рази на рік приїжджають у Київ і презентують громадські проекти, які вони реалізували з учнями всієї України. Там працюють ентузіасти, молоді вчителі історії. Завжди, коли у нас проходять презентації нових історичних книг, я збираю для них бібліотечку в подарунок. Вони працюють із дітками, які зацікавлені в поглибленому вивченні історії, і ця книжка буде для них дуже цінною. Подарувати таку книжку школяреві — теж дуже престижно й корисно. Ваш подарунок буде працювати на Україну, на державотворення та на зміну системи цінностей молоді.
— Ларисо Федорівно, як допоможуть наші видання в роботі Будинку учителя, який виконує важливі просвітницько-культурні функції?
— Книга — дуже дорогий і важливий подарунок, ми пропагуємо книгу, багато працюємо над тим, щоб вона дійшла до читача, особливо студента та школяра. Обов’язково проводимо зустрічі із сучасними письменниками, постійно працюють літературні клуби, поетична майстерня, проводяться презентації газет, видавництв. Для нас важлива популяризація книги, привчання молоді до читання, щоб вона любила взяти книжку в руки й гортати сторінки, і навіть фізичний дотик до книги був приємним. Книга дуже багато значить у вихованні, тому, розповсюджуючи її, ми виконуємо дуже важливу виховну роль. Ми маємо багато партнерів, які допомагають поповнити нашу колекцію новими виданнями. А подарунок газети «День» для нас дуже важливий. Ми обов’язкового проведемо велику роботу, щоб ця книжка попала саме в ті руки, які треба.
— Зважаючи на духовну складову роботи Будинку учителя, якої літератури вам бракує, аби проводити її ще потужніше?
— Нещодавно у нас пройшов вечір Українського Католицького Університету, присвячений ушануванню Євгена Сверстюка і врученню йому нагороди. Отець Борис Гудзяк сказав: якби ми вийшли на вулиці і спитали, хто такий Євген Сверстюк, може, поодинокі люди дали правильну відповідь. На жаль. Я вважаю, що нам бракує такої цікавої літератури, захоплюючої, у різних жанрах, хай навіть детективному, але написаної про видатних діячів історії України. Цього бракує для виховання, для того, щоб вчитель міг опертися на цю високохудожню літературу й формувати на її основі переконання громадян України.
— Через два роки Будинок учителя святкуватиме своє століття. Нібито багато вже зроблено, та все-таки, які нові цілі та завдання ви перед собою ставите?
— Мені приємно, що ми не зустрічаємо цей поважний вік як музейний експонат. У Будинку вчителя вирує життя. Щодня близько двох тисяч людей відвідує нас, ми проводимо майже тисячу заходів щорічно. Це доводить, що є потреба в культурно-просвітницьких заходах, вони стають модними. Основними завданнями Будинку вчителя я вважаю просвітництво в будь-яких сферах знань. Не можна звужувати нашу діяльність тільки освітнім процесом, тому що вчитель закінчує бути вчителем, коли перестає вчитися. Багато нарікань батьків до школи в тому, що учитель може бути прекрасним фахівцем, але малокультурною людиною. Тому наше величезне завдання — допомогти вчителю у своєму особистісному зростанні. Великим досягненням я вважаю, що цього року в Будинку вчителя відкрився музей Української народної республіки. Майже 20 років ми боролися за те, щоб була створена така кімната-музей. Бо ті події, які відбувалися у 1917 — 1918 роках, — це святиня українського народу, бо тоді вперше була проголошена незалежність України, і про це місце повинні знати всі. Тому ми будемо проводити різні заходи, конкурси, презентації, присвячені цій сторінці історії та взагалі історичним пошуковим дослідженням. За останні 10 років з’явилося стільки всяких технологій, що вчитель за ними не встигає. Тому ще одне наше завдання — дати вчителю вміння та методику роботи з інтерактивними дошками, з інтернетом, вони повинні навчитися цьому самі й навчити дітей, бо інакше вони не будуть для учнів авторитетом. Планів дуже багато, аби ніщо не заважало їх здійснювати. Будинок учителя постійно хочуть забрати, приватизувати, зробити комерційним об’єктом. Кілька разів ми були на грані виселення, але здоровий глузд перемагав. Адже це єдиний вогник у Києві, який виконує культурно-просвітницьку місію, причому безкоштовно для всіх.