«Шеф, два лічильники!»

Iсторія приватного таксиста Володимира, з яким ми познайомилися поблизу станції метро «Арсенальна», — типова для непевного й динамічного періоду суспільних трансформацій. Підприємство, яке він залишив кілька років тому, на ладан дихає. Тому пішов у вільне плавання. Позичив гроші, придбав старенькі «Жигулі» шостої моделі та почав торгувати фруктами-овочами, які возив з півдня. Потім зрозумів, що «вбивати» 20-річну машину та витрачатись на запчастини невигідно, й зайнявся приватним перевізництвом. Тепер роботяга «шістка» годує всю сім’ю: дружину, дочку, якій виповнюється рік, маму-пенсіонерку. Зароблених грошей вистачає на більш-менш забезпечене життя. За три роки підприємницької діяльності вдалося навіть відкласти на подорож до моря.

Працює Володя під «дахом» одного з кооперативів з транспортного обслуговування. Сплачуючи щомісяця 50 грн., він застрахований від «наскоків» податкової, кооператив гарантує йому збереження трудового стажу та видає довідку на отримання житлової субсидії. Він каже, що, на відміну від таксистів автопідприємств з їхніми розцінками 80 копійок за кілометр, бере приблизно одну гривню, адже всі витрати лежать на його плечах. Повертатись на підприємство, колишній майстер з ремонту програмних верстатів не збирається, живе днем сьогоднішнім. Однак мріє придбати з часом гарну іномарку, аби працювати в такій фірмі, як «Бліц-таксі», що забезпечує замовленнями через радіозв’язок. Чи готовий він вести розрахунки з пасажирами, встановивши лічильник у своєму авто? Замислившись на кілька секунд, Володимир відповів, що з таксометром у його становищі, коли розраховувати можна лише на власні можливості, він конкуренції не витримає.

Тим часом, за словами президента Всеукраїнської асоціації автомобільних перевізників Віталія Реви, представники автофірм, переважна більшість яких акціонована або приватизована, дійшли згоди, що єдині розцінки та лічильники в кожному таксі, незалежно від форми власності, — неодмінна умова рівних можливостей та цивілізованого ринку. Відповідаючи на запитання кореспондента «Дня» щодо долі «грачів» у легалізованій реальності, він запевнив, що людей, змушених підробляти за кермом епізодично, ніхто не чіпатиме. А «професіоналам», на думку голови Всеукраїнської незалежної професійної спілки працівників транспорту Віктора Гербеди, вигідніше вийти з «тіні». Адже тоді вони платитимуть фіксований податок державі й перебуватимуть під соціальним захистом профспілок. За його словами, нинішнього року в цьому вдалось переконати близько 800 колишніх «нелегалів», у співпраці з Комітетом транспорту міськдержадміністрації в Києві відкрито два нових таксомоторних маршрути. Проте наслідувати приклад столиці регіони не поспішають. Кількість таксомоторів в країні зросла з 20 до 60 тисяч, співвідношення офіційних та нелегальних перевізників становить приблизно 70% до 30%, щороку держава втрачає з цієї причини щонайменше 100 млн. грн. Однак більшість приватних перевізників, як стверджує В.Гербеда, змушені завдяки існуючим економічним, бюрократичним та юридичним умовам трудитись у «підпіллі». За порушення вони платять законних 170 грн. штрафу, тоді як санкції до офіційно зареєстрованих підприємців сягають тисяч. На плечі легальних перевізників держава переклала й пільговий проїзд громадян. Хоча, якби було запроваджено механізм цільової адресної дотації, приміром, транспортні талони, які можна було «конвертувати» в гроші, то ціни на проїзд, переконаний голова незалежної профспілки, можна було б знизити й на таксі, і на «маршрутках».

Проект закону про автотранспорт, який торкається життя як 7 млн. працівників галузі, так і численної армії пасажирів, незабаром розглядатиметься парламентаріями. Правила гри на ринку автоперевезень обговорюватимуться також на Всеукраїнській нараді керівників таксомоторних підприємств. Схоже, питання цивілізованого ринку транспортних послуг — на часі. Інша справа, як швидко вдасться його вирішити, зважаючи на те, що транспортники «варяться» в загальному котлі економічної кризи.