Штормить
У неділю в Театрі ім. І Франка на прем’єрі вистави «Сентиментальний круїз» відбувся подвійний бенефіс популярних акторів знаменитої столичної трупи — Володимира Нечепоренка та Богдана Бенюка.
Після політичних баталій на майдані Незалежності, дискусій між провідними майстрами сцени про пріоритети, місце та позицію артистів у складний для країни період (що ледве не призвели колектив першого театру України до розколу, про який «День» писав у №№ 219, 222) своєю новою постановкою франківці показали, що вони сьогодні перебувають у репертуарному пошуку. Так, трупу ще штормить, але вони все ж пройшли рифи й вийшли у відкрите творче море.
Дебютну п’єсу «Сентиментальний круїз» Тамари Кайдали (француженки російського походження) поставив режисер Петро Ільченко, сценографія Володимира Карашевського, костюми — Наталі Рудюк. У головних ролях виступили франківські знаменитості: Богдан Бенюк (Ян), Володимир Нечепоренко (Олександр) та Ірина Дорошенко (Олена), а також молоді актори — Олексій Зубков (Карл) та Ірина Мельник (Ліза). У цій акторській команді повноправним партнером виступив і пес (лабрадор Джеррі успішно дебютував на франківській сцені). Його роль невелика, проте вона одна з ключових у сюжеті. Адже фактично через убивство улюбленого друга, який «за все своє собаче життя нікому нічого поганого не зробив» священик Олександр пережив душевний злам. Він раптом почув голос зверху й відчув, що повинен стати караючою рукою Бога та розправитися зі злом. Хто з героїв заслуговує на смерть, хоча, фактично, до загибелі його пса вони не мають прямого стосунку? Де проходить грань між добром і злом? Чи має право людина карати іншу людину? Ось такі нелегкі запитання підіймаються у виставі.
На прем’єру «Сентиментального круїзу» з Парижа приїздила автор п’єси Тамара Кандала. Вона розповіла, що п’єса не прив’язана до конкретної країни. У ній йдеться про загальнолюдські стосунки, які могли статися у будь-якій точці планети.
Дія вистави відбувається на яхті. Тиждень круїзу в компанії мільйонера, його дружини, молодої подружньої пари (всі четверо пов’язані родинними зв’язками) та їхнього гостя (священика) — показав, скільки проблем, протиріч, навіть ненависті нагромадилося в їхніх душах.
«Мені здається, що в наш складний час, коли ми розучилися слухати та чути одне одного, коли існують полярні думки в суспільстві — як жити далі, куди йти — ця п’єса нагадує глядачам просту істину: якщо хочеш змінити світ, насамперед змінися сам, — сказав режисер Петро Ільченко. — Нікого не можна ламати, а треба намагатися жити в гармонії із собою й оточенням. Тільки коли ти зможеш змінити себе на краще, ось тоді покращиться і все наше життя.
Тамара Кандала «…круїз» написала образною літературною мовою та в її драматургії враховані відчуття сучасного глядача (гарний переклад на українську мову зробив Василь Неволов).
На мій погляд, ця вистава стала певним творчим етапом у акторській долі Володимира Нечепоренка. Я його називаю своїм талісманом. Протягом понад 20 років ми разом працювали над створенням багатьох постановок. Я люблю Нечепоренка за акторську капітальність, грунтовність, несуєтність. На Володимира завжди можна покластися — і він не підведе. У Нечепоренка є в нашому театрі своя тема. Йому особливо добре вдаються ролі героїв, у яких є міцний стержень, сила людського духу, правди. У Володимира Макаровича дуже загострене почуття справедливості. У ньому поєднується душевна теплота й сила духу, і це дає сильне акторське посилання. Володимир створив багато ролей романтичного плану, але, на мій погляд, образ Олександра розширює творчу палітру актора. Його герой і філософ, і особистість, що вагається, і суддя… Наша вистава за жанром близька до притчі. Ми даємо можливість глядачам самим робити висновки, але все ж таки попереджаємо, що передусім треба бути суворим до себе, а також намагатися знаходити щось гарне в інших».
Успіхом постановки стало сценографічне рішення. Художник Володимир Карашевський був обмежений фінансовими рамками, але він вигадав цікавий хід — рухомі штанкети iз білою матерією, які періодично трансформуються то на вітрила, та на хвилі моря, створюючи в публіки, яка сидить у залі, відчуття далини, простору, краси та світла.
Гідним партнером Володимиру Нечепоренку в «... круїзі» виступає Богдан Бенюк. Совісний бій цих героїв тримає глядачів у постійному напруженні всю виставу. Ян у бенюковській інтерпретації — «великий містифікатор». Він не тільки стратег, а й тонкий знавець людської психології. Капризний мільйонер забавляється, дивлячись, як його близькі люди готові піти навіть на зраду та вбивство заради спадщини. З одного боку, Ян — смертельно хворий, навіжений чоловік, а з другого — він шукає тепла, ласки, любові. У виставі Богдан Михайлович Бенюк грає на витонченому нюансі, вибудовуючи свій багатоликий образ, немов мозаїчну картину, з цілого спектру фарб. Довгі роки, працюючи на сцені, Бенюк часто грав гострохарактерні та комедійні ролі, й у цьому амплуа він дійсно ас. Але після «Отелло», нещодавньої антрепризної прем’єри «Про мишей і людей» і нинішнього «Сентиментального круїзу» можна говорити, що Богдан Михайлович став великим актором трагедійного плану. Багато в чому завдяки його майстерності витягується ця вистава. А ми, глядачі, тільки можемо порадiти, що Богдан Бенюк залишається знаменитим брендом Театру ім. І. Франка.
