Слідами ООН

24 жовтня в Києві відбувся урочистий прийом на честь Дня Організації Об’єднаних Націй в Україні. На нього з’їхалися  дипломати, громадські та культурні діячі, журналісти і представники громадських організацій із різних регіонів України. Були серед них і представники дитячої громадської організації — Клубу юних миротворців із Кам’янця-Подільського. Його представниці — семикласниці Ользі Осадчук — доручили зачитати звернення Генерального секретаря ООН із нагоди Дня організації. Разом із нею на захід приїхав і президент Клубу юних миротворців Володимир Барановський.

«Я — колишній військовий, був у складі миротворчій місії в Лівані. А коли  2005 року повернувся, то вирішив створити дитячий клуб, який пропагував би роботу ООН.  2008 року клуб став дитячою громадською організацією. Ми вийшли на контакт з Представництвом ООН в Україні. Нас підтримали — до Кам’янця-Подільського приїхав представник ООН Олів’є Адам, привітав і прийняв нас в юні миротворці, — розповідає «Дню» пан Барановський. —  Із тих пір ми співпрацюємо з ООН, проводимо різні заходи практично до всіх міжнародних свят, пов’язаних з організацією: День миротворця, День молоді, День інваліда, День людей похилого віку, День миру та інших. Для відзначення цих дат ми розробили власну програму. Зокрема проводимо декади добрих справ, відвідуємо пенсіонерів, ветеранів тощо».

За його словами, програму, якою займається організація пана Володимира, вже затверджено в Міністерстві освіти, а осередки клубу створено в шести школах Кам’янця-Подільського та в Тернопільській області. Сьогодні організація нараховує 250 членів. Серед проблем, з якими стикається організація, — фінансове питання. Поки що, говорить президент клубу, все тримається «на дитячих ініціативах».

«Під час місії я як сапер займався розмінуванням. Коли бачиш табличку «Обережно, міни!» і дітей, які йдуть і підриваються на цих мінах, — виникає думка це якось припинити. Там ріс дуже цінний для арабів салат, один кілограм якого коштував 50 доларів. За ці гроші діти й підривалися на мінах. У мене з’явилась ідея інформувати дітей. Ми їздили по ліванських школах, розповідали про небезпеку, але діти все одно йшли на міни», — говорить пан Володимир.

Повернувшись в Україну, миротворець продовжив просвітницьку діяльність. «Після Другої світової війни в нас залишилося багато мін і подібного мотлоху «Наші діти це дістають, граються, а отже, наражаються на небезпеку. Створивши організацію, ми почали співпрацювати з саперами з училища Кам’янця-Подільського, запрошували їх до себе, потім самі розповідали про небезпеку, а згодом уже й діти почали розповідати про це. Так і розпочалася наша миротворча місія».

Пан Володимир розповідає, що спочатку в школах не дуже розуміли, для чого потрібен цей клуб. «Нам закидали: в нас є багато різних програм, і тут ще ви зі своїми миротворцями! Але після наших виступів діти до нас приходять. Вони повертаються до шкіл у нашій формі й, зрозуміло, вчителям стає цікаво — звідки вона», — підсумовує Володимир Барановський.