Спільнота глухих
Одним з найчастіше вживаних політичних і загальнолюдських термінів цього тижня було слово «діалог». Прем’єр- міністр України Анатолій Кінах наголошував на «необхідності поглиблення діалогу між суспільством і владою», підкреслюючи, що «цей діалог повинен бути постійним, а не тільки у період загострення тих чи інших подій».
Глава президентської Адміністрації Віктор Медведчук, відповідаючи на запитання агентства Інтерфакс-Україна про причини відмови Леоніда Кучми від зустрічі з лідерами акції «Повстань, Україно!», заявляв, що Президент готовий до діалогу з представниками будь-яких суспільно-політичних сил, однак за умови, що це буде цивілізований обмін думками, всі учасники якого піклуються насамперед про благо України.
Сам Леонід Кучма, спілкуючись у середу з одеситами, все ж закликав опозицію сісти з владою за стіл переговорів для пошуку виходу з ситуації, що склалася. «Наметами нічого не вирішиш. Давайте сідати і думати, як вирішувати», — сказав глава держави.
Лідер «Нашої України» Віктор Ющенко розмірковував на цю тему, мабуть, більше за інших. У понеділок на Європейській площі В. Ющенко докоряв владі тим, що вона «розуміє тільки одну політику, яка ведеться під килимом або за шторою» і вимагав від неї «разом з опозицією розібратися у нинішній ситуації і налагодити діалог один з одним». Політрада «НУ» також наполягала на «заснуванні постійно діючого «круглого столу» між владою і суспільством», в іншому випадку залишаючи за собою право «закликати український народ взяти участь в акціях громадського протесту і вийти на вулиці міст, селищ, сіл з вимогою проведення дострокових виборів Президента і народних депутатів». У вівторок у телефонній розмові зі спікером Володимиром Литвином лідер «НУ» зазначав, що «можливості для діалогу ще не вичерпано», але до вечора того ж дня його підозри відносно того, що «влада не бажає йти дорогою діалогу», посилюються.
Ось тільки що може стати реальною основою для такого діалогу? Принаймні не ультиматуми діючому Президенту з вимогами негайно скласти з себе повноваження. Необхідність політичної реформи? Могла б, якби опозиціонери, які захопилися «боротьбою з режимом», не втратили до неї інтересу...
Утім, складається враження, що не чують один одного не тільки ті, хто з різних боків «барикад», але й ті, хто, здавалося б, з одного боку. Інакше чим пояснити, що «нашоукраїнець» Роман Безсмертний вельми скептично оцінює перспективи яких би то не було переговорів представників «НУ» з владою, а його колега по блоку Юрій Костенко з почуттям, схоже, глибокого задоволення, прогнозує, що до понеділка, 23 вересня, у парламенті можуть створити більшість на базі «НУ», «трудовиків» з ПППУ і «Регіонів України»? «Це може статися або в суботу, або у понеділок», — заявив, цитує Корреспондент.net, Ю. Костенко після чергового раунду переговорів з лідером «Трудової України» Сергієм Тігіпком. Уже розроблено, мовляв, проект відповідної угоди, згідно з яким майбутня більшість зобов’язується підтримувати Леоніда Кучму на його посту до 2004 року (можна собі уявити, як відреагує на це «трійка»!..) в обмін на право формувати новий склад Кабміну. Виникає питання: а як же погроза «закликати український народ... вийти на вулиці міст, селищ, сіл з вимогою проведення дострокових виборів Президента...», так суворо викладена у вищезазначеній заяві політради «Нашої України»? З другого боку, перспектива прем’єрського крісла — цілком гідна альтернатива «ідеалам революції»...
У цьому ж переліку і «байдужість» Сергія Тігіпка, якого не цікавить, як можна було зрозуміти з його інтерв’ю «Дню», що там його партнер по «демократичній коаліції» Віктор Ющенко напідписував з лідерами «трійки». Благо, вона не завадила Сергію Леонідовичу взяти участь у засіданні лідерів центристських партій і блоків (НДП, СДПУ(О), АПУ, ПЗУ, «Команди озимого покоління», «Жінок за майбутнє» тощо), що відбулося днями в офісі Партії регіонів, на якому також йшлося про формування парламентської більшості і конституційно-політичну реформу. А ось «Нашу Україну» туди не запросили...
До речі, Ющенко уже вкотре показав, що те, що він говорить, дуже мало стосується його дій: три дні тому він фактично дезавуював значення підписаної минулої неділі угоди «п’ятірки», заявивши, що вона зовсім не є договором про створення парламентської більшості, а на день пізніше, якщо вірити повідомленню прес-служби «НУ», особисто схилив до підписання цього паперу лідера фракції «Народовладдя» Богдана Губського. Коли Віктор Андрійович сам собі здавався переконливішим?
Хотілося б знати: де ця вулиця, де цей будинок, де цей стіл (круглий, квадратний, прямокутний — байдуже який), за який нарешті сядуть наші політики, об’єднані бажанням не поділити крісла, а домовитися про технологію і строки реформ. А також про те, хто за це відповість перед виборцями. Поки ж найактивніші прихильники діалогу пропонують домовлятися про головне: як їм — і тільки їм — отримати владу. Просто.
