Суд поновив Олександра Горобця на посаді головного редактора «Правды Украины»
Нагадаємо, що восени 1998 року, коли Олександр Горобець перебував у слідчому ізоляторі Лук’янівської в’язниці через обвинувачення у згвалтуванні (неправдиве — так потім визначив суд), співробітники редакції Ольга Проніна, Наталя Свічколап та деякі інші змусили свого головного редактора написати заяву про відставку. А оскільки засновником «Правды Украины» вважався журналістський колектив редакції, то рішення про відставку і заміну «головного» треба було «провести» через збори первинного журналістського осередку. Вийшовши переможцем із СІЗО, Горобець подав позов на редакцію, вимагаючи відновлення на роботі. І от 28 квітня представник відповідача Олександр Сокол визнав, що протокол зборів про зняття Горобця було сфальсифіковано.
На черговому, вчорашньому, засіданні суду редакцію представляла вже сама Ольга Проніна. Однак це стороні, що захищається, явно не дуже допоможе. У середу закінчилось попереднє розслідування і почалися дебати сторін. І тут виявилося, що адвокат О.Горобця Оксана Утиралова побудувала свою тактику на прийомі відволікання. Якщо на етапі попереднього розслідування (і залучення документів до справи!) вона вимотала захист необхідністю доводити, що збори були легітимними, і змусила його визнати фальсифікації, то під час дебатів ця тема виявилася взагалі третьорядною. Усе виявилося куди простішим: наказ на зняття О.Горобця підписано і внесено в його трудову книжку 11 грудня 1998 р., а самі збори щодо його зняття нібито відбулися... 14 грудня. Лише через три дні.
Що стосується самого О. Сокола, то в редакції його вже екстрено переобрали з поста лідера журналістів, причому 3 травня, в неробочий день і за його відсутності. Готується також його звільнення з роботи. Ось його думка про цю справу, висловлена кореспондентові «Дня»:
— Олександр Горобець, по-моєму, людина непорядна. І знімати його з «головного» треба. Проте робити це треба було чесно. А на зміну йому прийшли люди не менш непорядні. Весь цей процес — ганьба для «Правды Украины» і всієї української журналістики.
Що ж із цим важко не погодитися. Саме «Правда Украины» в період прем’єрства Павла Лазаренка, а потім і в період його т. зв. «опозиційності» стала в Україні чи не першим виданням на кшталт «зливного бачка». Саме «Правда Украины» під керівництвом О.Горобця публікувала політично замовні матеріали, необтяжені не те що якимись принципами журналістської етики, але й поняттями про достовірність фактів, що публікуються, про правдивість інформації. Саме «Правда Украины» надовго і до основ спотворила саме поняття функцій опозиційної преси — як чесної, об’єктивної критики влади задля суспільного блага і змагальності, конкуренції ідей у суспільстві. Однак біда в тому, що приблизно такими ж — неправедними, незаконними — методами спробували із «Правдою Украины» розправитися під час парламентської кампанії 1998 року. Про це неодноразово писав «День»: захищати право на свободу слова щодо «Правды Украины» було неприємно, але необхідно в ім’я утвердження в країні правової держави. На жаль, взаємна сваволя як опозиції, так і влади до президентських виборів і стала причиною того фіналу, до якого ми тепер прийшли. «Авгієві стайні» накрили всіх, а в О. Горобця з’являється шанс стати мало не символом зневаженої свободи слова. Хіба свого часу не можна було прорахувати ситуацію хоч би на два кроки вперед (уже в порядку того ж прагматизму!), щоб тепер знову не «мати того, що маємо»? Залишається тільки сподіватися, що те, що відбувається, стане-таки тим уроком, з якого українська журналістика періоду своєї незалежності зробить необхідні висновки.
