Сухо, присмерково, під сурдинку

Голод київських глядачів на театральні прем’єри взагалі і на прем’єри російської класики — особливо, для столичних постановників — справді як молодильне зілля. Інтерес до будь-якої постановки можна «розігріти» дуже швидко і надовго — принаймні, на перші півроку показів. Прем’єра «Анни Кареніної» в Театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра практично усім касовим умовами відповідала. Сам театр має давнє і постійне коло шанувальників. «Анну Кареніну» (проте, як і Толстого взагалі) на сцені у Києві давно вже не бачили. Нарешті, акторський склад нового спектаклю був привабливий сам по собі. Та і жанр любовної драми просто приречений на пильну увагу аудиторії. Тим більше, що Театр на Лівому березі завжди досить серйозно переінакшує назви літературних першоджерел, що втілюються, перетворюючи їх на деяку подобу рекламних слоганів. Так i цього разу: в підзаголовку спектаклю написано — не «за мотивами однойменного роману» або ще що-небудь, що також хрестоматійно не продається, але — «хроніка пристрасті й гріха», — ні мало ні багато.

Хроніка, вбивча течія часу, крах багатьох сімей — все це в романі Толстого є. Пристрасті там також немало — можливо, iз великих творів Лева Миколайовича цей —найбільш почуттєвий, емоційний. Передати цю пристрасть, це напруження, що виникає між героями, — велике і складне завдання. Однак саме пристрасті в спектаклі і не відчувається. Дуже швидко складається враження, наче присутній при костюмованому читанні п’єси. Виконавці по двоє, по троє виходять на сцену, щоб промовити встановлений текст і віддалилися. Затемнення. Музика. Знову черговий діалог впівголоса, затемнення, музика. Iз ланцюжка таких, малорухомих епізодів, фактично і складається спектакль. Не рятують його ні безперечні таланти Ксенії Ніколаєвої (Анна) або Станіслава Боклана (Вронський). Сюжет, кожний поворот якого дихає пристрастями, бажаннями, ревнощами, немов побачений очима канцеляристського вельможі, Олексія Кареніна — і втілений, відповідно, як деякий «звіт про те, що відбулося». Сухо, присмерково, під сурдинку. Облиште, до чого тут кохання! Швидше — безшумна зустріч людей, що не особливо потребують один одного. Тягар відмінностей їм також невідомий — не сходяться тут лід iз полум’ям, не стикаються темпераменти, світогляди. Лише — слова, слова, слова.

Але у слів, на відміну від зображення, є одна малоприємна риса — вони можуть брехати.