Своя кімната
Минулого тижня у київському кінотеатрі «Жовтень» поновив роботу Центр візуальної культури
Про цю історію «День» уже писав (зокрема, див. колонку «Стерилізатори України» в рубриці «Хроніки целюлози» від 29 лютого). Центр візуальної культури був заснований 2008 року в Києво-Могилянській академії з метою створення міждисциплінарного середовища для аналізу пострадянського становища України. За чотири роки ЦВК провів понад 120 наукових заходів та дискусій за участю українських та міжнародних науковців, а також близько 20 художніх виставок. У березні 2012 року, з гучним скандалом, адміністрація НаУКМА вигнала Центр візуальної культури з Академії внаслідок незгоди з його виставковою політикою — інакше кажучи, з міркувань ідеологічної цензури — що для університету, котрий претендує називатися сучасним, діючим за світовими стандартами, небачено й нечувано.
Тепер простором для властивого ЦВК поєднання мистецтва, освіти та політики став один із найстаріших столичних кінотеатрів, котрий (в цьому є певна іронія) знаходиться на Подолі, недалеко від НаУКМА. Художникам віддали приміщення у лівому крилі «Жовтня», на третьому поверсі. Оптимальним варіантом це, звісно, не назвеш: більше схожий на коридор вузький і довгий зал, із лише двома круглими вікнами, з похилою підлогою, без вентиляції — коли приходить багато людей, стає задушливо. Однак символічний капітал тут важить набагато більше, ніж побутові зручності.
Бо якщо ЦВК втратив лише у експозиційній площині, то Академія зазнала серйозніших втрат. Принципи автономії учбового закладу, варто б нагадати, проявляються не тільки в кількості прокльонів на адресу Януковича й Табачника, а й у дотриманні цих принципів у власних стінах. Закриття незалежного мистецького центру — безумовний удар по репутації Академії як вільного університету. Ба більше, як зазначив на презентації нового приміщення ЦВК голова видавництва «Критика» Андрій Мокроусов, історія із закриттям виявила відсутність в Україні інтелектуальної спільноти як такої: адже проти дій адміністрації НаУКМА висловилися лічені одиниці з так званого гуманітарного прошарку. Інтелектуали як згуртована громада, котра стоїть на варті свободи думки і вираження, просто провалилися. 20 років більш чи менш умовної демократії мало що змінили в цьому сенсі. Відкриття у «Жовтні» проходило під гаслом «Забути страх», однак виявилося, що страх та байдужість все ще керують багатьма умами.
Першою виставкою у «бунтівному коридорі» ЦВК став фотопроект Євгенії Бєлорусець «Своя кімната», присвячений повсякденності українських родин геїв і лесбійок. Ця експозиція, як і дві наступні — «Європа: між документом та фікцією» (фотографії Еріха Лессінга, присвячені повоєнній Європі) і «Окраїна» (світлини німецького фотографа Мірона Цовніра) — входить у паралельну програму Першої київської бієнале сучасного мистецтва «Арсенале-2012». Центр продовжує повнокровно існувати. В тому і є надія на позбавлення від страху.
