Свято неслухняності

Обговорювати публічно конфлікти вчителів з дітьми та їхніми батьками у нас не прийнято. У середу в телепрограмі «Без табу» про цю проблему заговорили всі, кого вона зачіпає, — від «неблагополучної» дитини до представника Міністерства освіти. На мій погляд, у своїй передачі Ольга Герасим’юк блискуче показала зіткнення двох педагогічних позицій. Виховувати у дітях слухняність чи здатність самореалізовуватися в житті, бути посудиною, яку старші заповнюють знаннями, позиціями, навичками за власним розсудом чи допомагати дитині опановувати премудрість жити у сучасному для неї суспільстві? Чи готові вчителі й батьки вибирати інший шлях? Багато хто, судячи з присутніх на передачі, не тільки не готовий, але й поводиться досить агресивно щодо тих, хто його погляди не поділяє. Це цілком можна зрозуміти. Набагато легше спілкуватися з дитиною у формі наказів та їх виконання. Слухняна дитина — зручна дитина. А наскільки такій слухняній дитині буде зручно відстоювати себе у дорослому житті? У радянський час слухняність котирувалася, сприймалася як благонадійність і вихованість, сприяла кар’єрному зростанню. Чи корисні ці якості сьогодні?

Потреби наших співвітчизників орієнтуються на різні, часом взаємовиключні цінності, а в школі, немов у краплині води, концентрується ця різноманітність прагнень, і точкою зіткнення поглядів стає дитина, найбільш незахищений учасник навчального процесу. А в ситуації, запропонованій Ольгою Герасим’юк для осмислення телеглядачам, протилежні прагнення педагогів зіткнулися в одному класі початкової школи, оскільки з двох класів треба було зробити один. Та частина дітей, яка вимушено перейшла вчитися до іншої вчительки, а також і батьки, виявилися в іншій системі координат, у тій, де понад усе ціниться порядок, дисципліна, здатність добре засвоювати знання. Для їхньої попередньої вчительки, судячи з інтерв’ю з нею, головним було давати дитині відчувати радість життя і відчуття власної значущості для навколишніх, хоч, можливо, вона і поступалася своїй колезі у рівні педагогічної майстерності при передачі суми знань і навичок. Але вона ж взяла у свій клас дітей, які не навчаються, тих, над соціалізацією яких ламають голови вчені! До речі, вони пропонують із дозволу адміністрації навчальних закладів дозволяти відвідувати «особливим» дітям масові школи. Фахівці стверджують, що таке спілкування благотворно позначається і на розвитку здорових дітей. Серед вчителів «старого загартування» дуже багато висококласних фахівців, але як зробити, щоб їхня майстерність слугувала на користь дітям? Як зробити так, щоб у школах педагоги не бачили одне в одному ворогів? Як зробити так, щоб люди не боялися відкрито говорити про проблеми в школі, а органи управління освітою допомагали ці проблеми вирішувати так, щоб ніхто не боявся за наслідки їхнього втручання? Це далеко не весь перелік запитань, на які відповідей не було, та й бути не могло. Чудово, що всім нам запропонували над цими проблемами серйозно замислитися.