Символ бурхливої української енергії

Учора в столиці відбулися Шевченкові читання. Перепоховання Кобзаря 22 травня 1861 року стало подією для України ХІХ століття, спонукавши українців до відкритої маніфестації своїх поглядів. Тодішня промова Михайла Драгоманова, в якій він закликав бути вірними поетовим ідеалам, стала історичною. Навіть, можна сказати, поклала початок руху опору. Естафета тривала до 60 — 70 років минулого століття: щороку цього дня патріотична молодь збиралася біля пам’ятника Кобзареві читати його вірші. То був сміливий вияв свого українства, за який могли арештувати. Нині, коли сфери функціонування всього українського, а особливо мови, звужуються, Мистецьке об’єднання «Остання барикада» разом із об’єднанням «Своя правда», фондом «Моя Україна» й Усеукраїнською асоціацією фестивалів відроджує цю традицію.

— У сучасній українській ситуації треба черпати сили, як кажуть, від джерел, — говорить голова Мистецького об’єднання «Остання барикада», народний депутат Олесь ДОНІЙ. — А Тарас Григорович — неймовірна глибина. Це розумієш із віком. Адже Шевченко «приходить» дуже рано до нас — у школі. Хоча в середніх класах ми, наприклад, знали, що «Кобзар» — неповний, цензурований. Власне, Шевченкові вдалося прорвати таку закостенілість, яку часто дає шкільне навчання. А ще поет «прориває» енергетикою, за що його боялася царська й радянська влади. Бо він — символ бурхливої української енергії, яку неможливо поглинути.

Тож відомі письменники, музиканти, журналісти і громадські діячі — Тарас Федюк, Іван Малкович, Марія Бурмака, Микола Княжицький, Юрій Стець, Олег «Фагот» Михайлюта, Сергій Пантюк, Василь Шкляр, Євген Сверстюк, Ніна Матвієнко — кожен читав свій вірш Тараса Шевченка, свого Шевченка!