Сицилійські пристрасті

На сцені Національної опери України зазвучала чарівна музика італійського композитора П’єтро Масканьї, який увійшов до історії музичного мистецтва як автор одного твору — опери «Сільська честь». Феномен популярності цього одноактного шедевра, хоча і минуло вже 120 років від дня створення твору, дивує музикознавців різних країн світу. У 1890 році твір невідомого провінційного диригента з містечка Черіньола несподівано отримав визнання журі конкурсу на написання одноактної опери, оголошеного міланським нотним видавництвом «Edoardo Sonzogno». Прем’єра відбулася на сцені театру «Костанца» в Римі і відтоді «Сільська честь» знайшла безліч прихильників по всьому світові (через рік після першого виконання опера звучала в Парижі, Відні, Нью-Йорку, Копенгагені, Бухаресті, Санкт-Петербурзі, Москві). А в репертуарі Київського оперного театру спектакль вперше з’явився в 1957 р. у постановці режисера Леоніда Варпаховського і диригента Олександра Климова. У опері сяяли: Володимир Тимохин і Дмитро Гнатюк, Олександра Шестакова і Лариса Руденко, Євгенія Озимковська й Елеонора Томм. У 1973 році, до 110-річчя від дня народження Масканьї «Сільську честь» поставили режисер Володимир Бегма, диригент Іван Гамкало і художник Армен Григор’янц. Ця постановка настільки прижилася в театрі, що всі подальші її відновлення — в 1984, 2000 рр. і нинішня — здійснювалися на її основі. Естафету таких зірок, як Галина Туфтіна, Євдокія Колесник, Гізела Ципола, Таїсія Пономаренко, Микола Ворвулєв, Анатолій Солов’яненко, Михайло Шевченко прийняли — Світлана Добронравова, Людмила Юрченко, Валентина Река, Олександр Востряков, Валентина Кочур, Роман Майборода... У нинішній постановці, кардинально оновленій аж до зміни мови виконання (спочатку опера йшла українською мовою, тепер звучить мовою оригіналу — італійською), дбайливо збережені кращі риси колишнього спектаклю. Сценографію Григор’янца повернула до життя в усій повноті фарб і деталей художник Марія Левітська. Відновленням костюмів займалася Наталія Кучеря. Режисерську концепцію В. Бегми, який не так давно пішов із життя, втілив Микола Гамкало, додавши до неї експресії і нюансування окремих деталей, особливо при роботі з хором, артисти якого стали активними дійовими особами спектаклю. Залишилося, щоправда, відчуття деякого перебору з натуралізмом, особливо в сцені «винесення тіла» вбитого Турідду в фіналі. Та спектакль дивитися цікаво, як і замислювалося над «веристами», що ставили за основне завдання своєї творчості зображення реального життя.

У прем’єрній виставі співали митці, які працювали в колишніх постановках. Вокально і по-акторськи блискуче драматичну партію Сантуцци виконала Ірина Даць. Сильно і чисто звучав драматичний тенор Олександра Гурца (Турідду). Дещо стримано, але і глибоко у вокальному плані подала Лючію Тетяна Пімінова. Публіку потішив баритон В’ячеслава Лупалова, який після кількох років мовчання вийшов на сцену в усій своїй силі таланту, виконавши роль обдуреного чоловіка — дужого і мстивого. Чарівно-легковажна Лола (Анжеліна Швачка з бархатистим меццо-сопрано) роздмухувала пристрасті, що спалахнули з вини героїні на сцені.

Оркестр, солісти, хор, диригент Іван Гамкало, хормейстер Лев Венедиктов працювали єдиною творчою командою. Як правило, йдучи на «Сільську честь», глядачі воліють почути розкішну музику — багатющу увертюру і інтермеццо, із густим звучанням органа, могутніми хорами, драматично оркестрованими аріями, — і це все є в новій постановці. Музика «Сільської честі» насичена гнучкою, пристрасною кантиленою, близькою до народних пісень. Її емоційні контрасти підсилюють гостроту сюжету: несамовиті пристрасті змінялися станом душевної відчуженості, драматичному зіткненню людських характерів протистоїть спокій весняної природи (дія відбувається в ХІХ ст. в сицилійському селі на Паску).

Вже відбулося дві вистави, в яких яскраво виступили: Людмила Монастирська (Сантуцца), «зірка» якої все яскравіше виблискує не лише в Києві, а й на багатьох світових сценах, Степан Фіцич (Турідду), Микола Коваль і Дмитро Гришин (Альфіо), Тетяна Кузьминова (Лючія). Глядач тепло приймає виставу, схоже, що опера міцно вкорениться в репертуарі театру.