Тактико-технічні характеристики бюджету
За останні три місяці дві тисячі офіцерів Збройних сил України виявили бажання піти з війська. Як вважають експерти парламентського комітету з оборони, і без цього збляклий від суворих буднів цвіт української армії налякали чутки про майбутні зміни до Закону про соціальний захист військовослужбовців і членів їх родин. Зокрема — до статті 15 цього закону, згідно з якою офіцери розраховували на вдячність із боку держави (кратно збільшена в залежності від вислуги половина місячного грошового утримання). Побоювання офіцерів, як і їх мотивація, цілком зрозумілі. У часи прем’єрства Віктора Ющенка така колізія вже мала місце. Тоді, за словами першого заступника глави комітету з питань національної безпеки та оборони Бориса Андресюка, урядова постанова скоротила офіцерську допомогу при звільненні до «не вище п’яти місячних окладів». Після, щоправда, цю постанову було скасовано Указом Президента. Однак не чекати на «новорічний сюрприз» (за інформацією, що є, зміни мали намір запровадити з 1 січня 2003 року) підстав у офіцерів, мабуть, більше ніж досить.
Міністр оборони Володимир Шкідченко (вчора він виступив на Дні уряду у Верховній Раді) перед напівпорожньою сесійною залою сучасних проблем української армії приховувати не став. Велика частина з них є відомою давно і практично всім: падіння престижу ЗСУ, відплив кваліфікованих кадрів середнього кадрового складу, приплив хворобливих і неприщеплених новобранців (які сіють «дитячі захворювання»), бронетехніка «на приколі», відсутність пального, залишки ядерної зброї («яку потрібно охороняти»), низька платня... Із багатьма з цих та іншими бідами армія, як неодноразово писав «День», змушена справлятися сама, за бюджетним спецфондом. На істотне поліпшення найближчим часом очікувати не випадає. За словами міністра, і наступного року військовим запропоновано заробляти на своє фінансування. А продавати непотрібне військове майно та техніку (деякі зразки мають всі шанси претендувати на статус брухту) з кожним роком стає все складніше.
Підігнати ЗСУ під європейські стандарти Володимир Шкідченко пообіцяв до 2010 року. До цього часу, треба сподіватися, чотиристатисячне військо буде оптимально скорочене; одягнуте, взуте не на десять-п’ятнадцять відсотків, як зараз, а на всі сто і, дасть Бог, озброєне сучасною технікою. Симптоматично, що песимізм міністра оборони (програма реформування армії обіцяла нам реальну безпеку до 2005-го) ніяк не вписується в теперiшнi рамки законодавчого забезпечення реформ. Причому не лише хронологічно. Держсекретар Міноборони Олександр Олійник, який виступив після В. Шкідченка, не назвав жодного пункту, за яким не те що реформи, а й поточне забезпечення ЗСУ фінансувалося б у повному обсязі.
Виходячи з проекту бюджету-03, охороняти Україну від зовнішнього вторгнення потрібно доручити іншим силовим відомствам. Їх спецфонди, на відміну від армійського, більш реальні для виконання.
Цікаво, що пообіцявши на колегії Президентові скоротити армію наступного року на 24 тисячі чоловік і 900 одиниць зброї (зменшивши тим самим «необхідність на утримання ЗСУ 2004 року на 250 млн. грн.»), В. Шкідченко вчора вказав, що утримувати військо в грошовому плані вигідніше, аніж скорочувати. За його словами, ліквідація однієї військової частини обходиться держбюджетові в суму понад 40 млн. грн. А її ж утримання — практично вдвічі менше. На тій же колегії міністр указав на недостатнє методологічне забезпечення реформування ЗСУ фінансовою аналітикою. Яким чином аналітичні обгрунтування вигоди з’явилися лише за тиждень — загадка. А ось наявність близько тисячі військових частин з десятивідсотковим особовим складом (головним чином — керівним) інформовані джерела підтверджують.
Як повідомили «День» у профільному комітеті Верховної Ради, на такі і подібні неясності витрачається практично 30% коштів і без того незаможної армії (прирівнюючи генералів до рядових, річний бюджет одного військовослужбовця теоретично становить 9 000 гривень; в сусідній, на щастя — дружній, Польщі, наприклад, 115 000 грн.) У комітеті вважають, що багато якi генерали є додатковим, якщо не основним гальмом реформування. Чекати, що хтось стане активно пиляти під собою сучок, в принципі, безперспективно. Що, проте, аж ніяк не вказує на відсутність прагнення говорити про реформування, ставити завдання й пояснювати їх невиконання поганим фінансуванням.
