Творці та інтерпретатори
Днями, переїжджаючи в інше помешкання, я нарешті вирішила розібрати антресолі. І там, серед старих газет, часописів, робочих блокнотів, виявила пачку фотографій, зроблених на весняних «Сезонах моди» років п’ять тому, якщо мені не зраджує пам’ять. Тоді на українському тижні прет-а-порте в перший і останній раз було показано спільну колекцію Сергія Бизова та Лілії Пустовіт. Колекція, потрібно сказати, тоді викликала багато шуму. Звичайно, декілька років у моді — термін величезний. І звичайно, і Сергій, і Ліля — обидва однаково успішні дизайнери — і самі змінилися за цей час, і уже, звичайно ж, постійно змінюються вони у своїх колекціях. Тим цікавіше було, розглядаючи ті давні знімки, виявляти цілком пізнавані елементи і деталі, які згодом перетворилися на фірмовий стиль наших модельєрів, незважаючи на всі тренди, тенденції та сучасні загальні віяння. Наприклад, блискуче використання Лілею етнографічних мотивів чи потяг її до багатошаровості. Або любов Сергія до красивостей і надмірностей... Принаймні в цьому я пересвідчилася, коли буквально наступного дня, у п’ятницю, прийшла на відкриття вже чотирнадцятих за рахунком «Сезонів моди», які відкривалися колекцією Бизова, а наступною було представлено колекцію Пустовіт (обидві — осінь—зима-2004—2005).
Що й казати, Сергій уміє зробити гарно. І якщо саме цього хочуть його клієнти — а це, судячи, принаймні, з колекції, «золота» молодь чи молодцюватий заможний буржуа, — то і отримують у повній мірі. Спортивні курточки, брюки з лампасами, футболочки, ковбойські костюмчики — все, як народ сьогодні носить і носитиме. Однак усе — виблискує і переливається: багатим шиттям, камінням, відблиском коштовних тканин, іскристим хутром. Солідну розкіш, яку можна вже назвати брендом Бизова і яка є в усіх його останніх колекціях, збережено й тут. Але чомусь усе це сприймається як авторська інтерпретація поширеної теми.
А ось Ліля — майстер сама задавати теми. Признатися, її колекція мені здалася не лише соковитою і веселою, але й однією з найпустотливіших і найсміливіших (читай — антибуржуазних) на всіх «Сезонах». Ну кому ще спаде на думку поєднати «укра- панк, брит-фолк і патріот- космополіт». На перший погляд — повна еклектика. А з іншого боку, дійсно: що таке здоровий глузд — український глузд чи британська стриманість? Ексцентричність, самоіронія і здоровий цинізм — від британського неопанка чи українського? Любов до зеленого — від наших полонин чи з Уельсу? Ромби — від pringle of Scotland чи орнамент Західного Полісся? Тренч чи сердак? Краватки, гетри та жилети — проти широких спідниць і козацьких штанів з лампасами. А чому, власне, проти? Все це чудово можна поєднати, об’єднати, створити щось абсолютно нове — свіже й несподіване. І використати при цьому все ті ж етнографічні елементи, і багатошаровість, і помітні трикотажні елементи, і леткі тканини...
Перший день «Сезонів» закривався колекцією Олександра Залевського — видовищем досить похмурим. Дизайнер немовби вирішив присоромити розряджену публіку, яка зібралася. Мовляв, ви тут прийшли на свято життя розважитися, а світ давно перетворився на один суцільний супермаркет, де все — на продаж, де можна зберегти індивідуальність, лише скинувши з себе (в буквальному значенні) весь одяг умовностей, хоча й ця сама індивідуальність при бажанні продається... Ідея, повторюю, хоча й похмура, але десь навіть справедлива. І багато хто підтримав би пафос талановитого дизайнера, якби не власний одяг, який він представив. Отакий повний мейнстрим із претензією на сувору маргінальність. Дивитися на це страшенно сумно й нудно.
P.S. Про інших персонажів і колекції «Сезонів» — у найближчих числах «Дня».
