У Києві побував «Нелегал Орфейський»
У Молодому театрі відбувся показ «театралізованого фільму з прологом та епілогом»
«Нелегал Орфейський» Юрія Андруховича — спільний проект Київського Молодого театру, Палермського театру Гарибальді та Дюссельдорфського драматичного театру (Німеччина). Режисер вистави — художній керівник Дюссельдорфського драматичного театру Ганна Бадора, яка заснувала міжнародний театральний проект «Нова Європа — очікування варварів». Проект — реакція на події 2004 року, коли Євросоюз укотре відмовив Україні й декільком східноєвропейським країнам у членстві. Провідні письменники Литви, Польщі, Чехії та України створили ексклюзивні драматичні тексти для постановки на сцені театру, в яких відобразили своє ставлення до того, що відбувається...
Головний герой Стас Перфецький — він же Нелегал Орфейський (всього 40 імен) в цій виставі роздвоюється — його грають відразу два актори: Станіслав Боклан (Україна) і Мігаель Фукс (Німеччина). Що цікаво, незважаючи на абсолютно різну манеру гри та психофізику, образ вийшов абсолютно цільним. Перфецький — іронічний інтелектуал, який «пише вірші й завжди перебуває в стані афекту, тобто надзвичайної закоханості». У кожному з нас поєднуються часом суперечливі риси. Половинка Перфецького, яку створює Фукс, — скоріше «мізки» героя, половинка, створена Бокланом — його «серце», яке, за словами героя, любить і співає українських пісень. Хоч не все так однозначно — Фукс цілком може затягнути «Ой, на горі та й женці жнуть» — зверніть увагу, майже без акценту і від усієї душі.
Станіслав Перфецький потрапляє до Венеції — самого серця Європи, де виступає з промовою для вишуканої публіки, в якій намагається пояснити, що «Недо Європа — це не тільки мибез вас. Ви без нас — так самого Недо Європа, незавершена, неповна, нездійсненна Європа...».
У одній зі сцен вистави агенти, які стежать за Перфецьким, робитимуть доповідь про спостереження за «об’єктом» у масках і чорних, що закривають голову та плечі, накидках, після чого урочисто пронесуть у руках величезну рибу — спійману, позбавлену води і, значить, приречену на смерть. Така собі езопова мова сучасного театру, в якій словами слугують міфологічні символи. Це свого роду магічна церемонія, ритуал — театр у театрі. Та тільки спіймати в свої сіті рибку їм не вдалося, адже Перфецький завжди вислизає в останній момент, нехай і виплигнувши з вікна в глибокі води венеціанського каналу.
Нумерологічне, та й щасливе також, число цієї вистави — трійка:
1. Три мови, якими спілкуються герої — українська, німецька, італійська.
2. Три стилі гри — представлення, проживання і dell’arte.
3. Три іпостасі Перфецького — так, так — три! Ближче до фіналу автор — Юрій Андрухович піднявся на сцену, щоб допомогти своєму героєві виголосити промову і став ще однією складовою частинкою Стаса, мабуть, найголовнішою і найважливішою — його душею. Адже кожен автор, хоче він того чи ні, пише себе, свої почуття, думки, таємні помисли… «Насправді скажу: немає такої людини. Але все, чим я хотів би бути, — це він...» (Юрій Андрухович).
Багато які сцени вистави вирішено в естетиці політичного театру, серед персонажів чимало абсолютно гротескових, проте пізнаваних образів, витканих із гіперболізованих рис громадян сучасного західного суспільства.
«Перверзія» — роман, за мотивами якого написано п’єсу, більш багатошаровий, багатоголосий. Проте, незважаючи на це і на те, що виставу поставлено в ключі незвичного нам поки що західного театру, вона «припала до душі» (інакше не скажеш) київській публіці.
