Українізація телепростору: спроба номер ...надцять
Днями Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення своїм рішенням зобов’язала телерадіоорганізації України протягом одного року перейти на ведення програм власного виробництва державною мовою. Рішення було прийнято згідно ст. 9 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», яка передбачає, що ТРО ведуть мовлення державною мовою. Ситуація дещо парадоксальна: своїм рішенням Нацрада фактично зобов’язує ТРО дотримуватися однієї з норм чинного законодавства, яка й так є сама собою зрозумілою. Прокоментувати цю ситуацію «День» запропонував одному з членів Нацради — Юрію ПОКАЛЬЧУКУ:
— Справа в тому, що в останній період ми видавали вже ліцензії, в яких зазначалося, що ведення власних програм повинно здійснюватися державною мовою. Причому це стосувалося, насамперед, ТРО Східної України, тому що із Заходом України, безперечно, мовних проблем немає — там мовлення здійснюється українською мовою. Але на Сході, в Центрі (зокрема, в Києві) ми видавали такі ліцензії. А виявилося, що умови ліцензії дуже часто не виконуються. Обов’язкова умова — не ретранслювати російські чи інші закордонні станції, якщо немає для цього спеціальних умов, тобто міжнародних, міждержавних угод. Переважно йдеться про піратські ретрансляції з Росії. Це один момент. Є й інші. Я буквально кілька днів тому був в Одесі. І мені кажуть: «Ну, це якось несерйозно. Чому ми повинні переходити на ведення програм українською мовою? От якби всі перейшли...» І от це питання — «якби всі перейшли» — виникає постійно.
Нам (Національній Раді) «викручують руки» в тому сенсі, що кажуть: а у тому ж законі є норма щодо можливості мовлення в місцях компактного проживання національних меншин їхніми мовами. Відповідно, коли ми почали застосовувати закон про національні меншини, з’ясувалося, що нацменшини (за європейським законодавством) — це ті, які вимирають. Наприклад, у нас є гагаузька мова, роменська мова — оці мови вимирають, їх треба підтримувати і т.д. У нас же фактично йде постійна боротьба з російськомовним впливом. Але ж мова, на моє глибоке переконання, — це великою мірою ознака патріотизму. Безперечно, не хочу образити тих, хто є патріотами України і говорить російською мовою, але в нас дуже багато й тих, хто каже: «А мне все равно, что русский, что украинец. Какая разница?» А поїдьте у будь-яку російську губернію, вам скажуть: «Конечно, я русский», — ніхто не буде казати, що йому «все равно»...
Є закон, згідно з яким мовлення ведеться державною мовою. Ми вирішили на нього спиратися і поставити конкретне завдання. Воно дуже важко виконується, тому не йдеться про те, щоб зробити це завтра. Ні — протягом року, але слід відслідковувати, щоб цей процес не зупинявся і щоб відсоток україномовного продукту власного виробництва підвищувався.
— А як бути з програмами, які виробляються в Україні, а ведуть їх, наприклад, російські ведучі — Дмитро Кисельов, Володимир Молчанов?
— Скажімо, що стосується Кисельова, то ту ж «Свободу слова» з самого початку вели вдвох, таким чином вона виглядала як двомовна. Що стосується ведучих новин, інших програм... Немає нічого такого складного в українській мові. Йдеться все-таки про захист держави. Я ще раз наполягаю, це не є категорично: от із завтрашнього дня повинні перейти на ведення програм власного виробництва державною мовою. Але колись треба починати виконувати закони.
— І все-таки, якщо повернутися до того, що мовлення на певні регіони може здійснюватися мовами національних меншин. Досі ж не визначено цей термін — «регіон компактного проживання». Як із цим бути?
— Я думаю, «як із цим бути» — справа Верховної Ради і нашого законодавства. Але поняття компактного проживання не можна трактувати як завгодно. Є державна мова. Не може в регіоні компактного проживання все мовлення здійснюватися російською мовою, просто не може. Зрозуміло, що всі мережеві та загальнонаціональні канали телебачення повинні вести мовлення державною мовою. А вже конкретно на місцевому рівні слід визначатися — залежно від національного складу населення. Візьміть, наприклад, Одесу. Я от виступав в Одесі по телебаченню й запитав: «У вас передавач на вашому каналі скільки покриває?» Відповідають: «150 кілометрів». Я кажу: «То давайте виїдемо за Одесу. Перше-ліпше село — всі говорять українською мовою. То що ви мені хочете сказати? Слід здійснювати мовлення на пропорційній основі. І ви можете далі переходити поволі на цей режим мовлення, не треба робити з цього драми». А через те, що поняття «компактне проживання» не визначене, ми виконуємо букву закону — мовлення ведеться державною мовою. Я проти якихось насильницьких методів штучної українізації, але послідовність повинна бути. Так само, як колись багато хто не вірив в можливість існування незалежної України, так само не вірять зараз у неодмінний поступ української мови, яка колись обов’язково завоює всю територію України. Це — хід історії. Я в це вірю.
