Уїк-енд-культура

У неділю в галереї «Кольори» (Лавра) відкрилася персональна виставка Наталії Хацко. Молода львів’янка працює в старовинній, характерній для Західної України техніці — живопис на склі. Майстерно поєднуючи багатовікові традиції і сучасну образотворчу мову, віртуозне володіння найскладнішим ремеслом і здібність (однаково як і схильність) до несподіваного експериментування, художниця досягає вражаючих живописних ефектів.

Один з улюблених прийомів Наталії Хацко — «розбиття» площини картини на незліченні фрагменти неправильної форми. В результаті робота, виконана на склі, уподібнюється найтоншому вітражу. Інше творче «відкриття» львівської художниці — рівноправне використання обох боків скла. «Перший» і «другий» плани перестають бути тільки оптичною ілюзією або композиційною умовністю. Вони не «перекривають» один одного, сприймаються одночасно, і одне зображення (першого плану) дійсно знаходиться до глядача ближче, ніж інше (другого плану). Відстань між ними — лише товщина скла, однак цього виявляється достатньо для виникнення своєрідного «діорамного» ефекту. Картина набуває неглибокого, але очевидного «третього вимірювання». І, нарешті, Наталія Хацко залюбки використовує золоту і срібну фарби, віддаючи перевагу мерехтливому, іскристому розсипу блискіток, що переливаються, як сніг на сонці, над рівним однотонним «сяйвом».

Серед робіт львівської художниці — барвисті театрально-філософські містерії — «Ніч—День». Однак переважна більшість її творів присвячена релігійній тематиці. Своєрідно трактовані євангельські епізоди: «Благовіщення», «Різдво» доповнюються символічними зображеннями — «Ісус — Дерево життя». Особливо часто Наталія Хацко звертається до образу Марії, домагаючись граничної ясності й одночасно багатозначності його звучання: «Марія», «Молитва Марії». Відповідно і сучасність, більше того — найактуальніші її події, художниця сприймає передусім «з точки зору Вічності» — робота «Київ-2001», присвячена візиту в Київ Папи Римського Іоанна Павла II, сповнена урочистого і величавого спокою. Схід і Захід Ду Хон Вея

У галереї «Акварель» відкрилася виставка робіт Ду Хон Вея, китайського художника, педагога та філолога, який уже давно мешкає в Києві.

Відповідно, його зв’язки з Україною (досить тісні та різноманітні) здійснюються в усіх трьох напрямах: Ду Хон Вей закінчив Київський лінгвістичний університет, викладає на кафедрі східних мов у Міжнародному інституті лінгвістики та права і відвідує заняття в Національній академії мистецтв, намагаючись, як він признався, осягнути секрети західної художньої майстерності. Мабуть, західне мистецтво уявляється Ду Хон Вею не менш екзотичним, аніж нам — східне. Але принаймні це його не зупиняє.

На виставці в «Акварелі» представленi малюнки, виконані в традиційній китайській манері, а також роботи експериментального характеру, де художник досягає необхідної виразності лише зіставленням фарб та поєднанням їх з ієрогліфічними написами. «Західна», «європейська» графіка Ду Хон Вея — це, крім усього іншого, ще й унікальна можливість подивитися на, здається, знайоме і звичне нам мистецтво нібито ззовні, збоку. І все-таки набагато привабливішою видається саме «китайська» частина експозиції: малюнки у дві- три фарби на найтоншому рисовому папері, тонко нюансоване індивідуальне трактування традиційних сюжетів, яким навіть не століття — тисячоліття, тобто майже вічність («Маленька пташка», «Квіти і дерево», «Журавлі (Пора кохання)», «Літо»). Мрії художника та модельєра

У галереї «Грифон» відкрилася персональна виставка Надії Старовойтової.

Власне, фах Старовойтової — художник-модельєр, але нині вона віддає перевагу станковій графіці. Саме такі роботи й склали нинішню експозицію.

Проте графіка Надії Старовойтової вельми незвичайна. Художниця свідомо не втрачає зв’язку зі своєю «першою професією», навпаки — намагається якомога плідніше й цікавіше використати її закони в новому художньому просторі. Тому малюнки Надії Старовойтової — це завжди своєрідні «мрії художника-модельєра» або, вірніше, «мрії художника й модельєра», оскільки кожна графічна робота художниці — не епізод демонстрації мод, а скоріше сцена з вистави. Її героїні не просто ступають, а танцюють, іноді навіть літають. Різниця саме в цьому.

Взагалі улюблені й любимі героїні Надії Старовойтової — чарівні «жінки-метелики», які кружляють у нескінченному польоті-танці, завмираючи час від часу в складних і трішки манірних позах — переважно для того, щоб продемонструвати в усій красі розкішні й екзотичні вбрання. Щодо цього фантазія художниці дійсно невичерпна. Крім того, Надія Старовойтова створює цікаві графічні «варіації на тему» українського національного костюма. Як результат з’явилася ціла серія робіт, які з успіхом експонувалися в багатьох зарубiжних країнах.