«В Україні динамічно розвивається національний дискурс»

31 жовтня — 1 листопада в Інституті післядипломної освіти Київського національного університету ім. Т. Шевченка пройшла ХІ Фулбрайтівська конференція на тему «Ідентичність і пам’ять у пострадянській Україні». Подібні семінари Програма академічних обмінів імені Фулбрайта у нашій країні організовує щороку. «Українська гуманітаристика потребувала певних поштовхів для радикального оновлення, — зауважив заступник міністра науки й освіти Максим Стріха. — Й, очевидно, Фулбрайтівська програма цьому сприяла. Зрештою, проведення наукової зустрічі на дану проблематику — теж знаменне. Бо нація, як засвідчив відомий вчений Бенедикт Андерсон, лише уявна спільнота. І зараз перед нами стоїть питання не тільки як віднайти втрачене коріння, а як змусити українців нарешті уявити себе тією єдиною спільнотою». «Питання історичної пам’яті — одне із найважливіших, що стоїть перед сучасною Україною, — продовжила президент Фулбрайтівського товариста Мирослава Антонович. — Дехто радить від історичної пам’яті відмовитися, мовляв, заради єдності суспільства... З нас уже хотіли зробити іванів, які не пам’ятають свого коріння. І це, до певної міри, вдалося. Отже, тепер визначати шляхи формування ідентичності й збереження пам’яті повинні науковці, тим більше, фулбрайтівці, у яких за плечима тривалий час перебування у США — країні, яка здобула позитивний досвід у вирішенні вищезгаданих питань».

Серед, безперечно, цікавих доповідей варто передусім виділити доповідь професора Українського католицького та Львівського національного університетів Ярослава Грицака. Досліджуючи особливості історичної пам’яті в різних регіонах України, науковець зазначив: «Примітно, що після стількох років радянського досвіду в Україні доволі динамічно розвивається національний дискурс. Проте, не дивлячись на неабиякі просвітницькі зусилля сучасної влади, ще достатньо велике поле для амнезії». Так 15 — 16% українців не знають, хто такий Михайло Грушевський, а від 25% до 35% — хто такий Павло Скоропадський! На думку науковця, звичайно, є регіональні відмінності в думках щодо того, кого вважати героєм, а кого — антигероєм, проте вони не такі разючі, як ще кілька років тому. Власне, тоді респондентів просили скласти рейтинг історичних періодів і феноменів. Звісно, у Львові він був цілковито проукраїнським. А от у Донецьку лідирувала Київська Русь, далі йшла Переяславська рада, спостерігалося позитивне ставлення до козацтва й доволі скептичне — до УНР та проголошення української незалежності на початку 90-х. Висновок такий: чим історична подія далі від сьогодення, тим більше, сказати б, точок співпадіння у ставленні до неї між регіонами. Але в Донецьку несподівано позитивно почали ставитися до незалежної України: від 28% десять років тому до 80% нині! «Насправді існує великий об’єднуючий пантеон українських героїв, — підсумовує Ярослав Грицак. — От над чим треба замислитися!»

А академік Микола Жулинський, розмірковуючи про виклики глобалізації та проблеми формування національної ідентичності, назвав сьогодення — періодом порожньої свободи. «Так німецький філософ Фіхте говорив про суспільства, які мають можливості вільно висловлюватися, але не знають, як розв’язувати нагальні гострі проблеми, — зауважив Микола Григорович. — Очевидно, що треба проводити системну й послідовну політику щодо деконструкції міфу східно-слов’янської єдності, який активно продукується Росією. Але Росія перебуває у такій же складній ситуації пошуку своєї національної ідентичності, але в неї він, цей пошук, як відомо, базується на імперському минулому».

На початку наступного року заплановано видати колективну монографію за матеріалами конференції. А у вересні в Києві відбудеться Міжнародний науковий форум під назвою «Друга світова війна: перетворення історичної пам’яті в сучасній Україні». До її організації, окрім Програми академічних обмінів імені Фулбрайта, долучаться Український інститут національної пам’яті, Інститут історії (Амстердам), Інститут геноциду і Голокосту (Братислава), Інститут українознавства (Канада)...