«Від нашої «комуналки», як від злої долі, піти не просто...»

Міністр із питань надзвичайних ситуацій Нестор Шуфрич запевняє, що більшість родин, потерпілих від вибуху газу на дніпропетровському житломасиві «Перемога», вже отримали компенсації за втрачене житло та майно. Про це він заявив на прес-конференції перед від’їздом із Дніпропетровська, де протягом трьох тижнів очолював штаб з ліквідації наслідків аварії. За словами міністра, 146 родин зі 161-ї отримали виплати на придбання помешкань, 124 із них — гроші за втрачене майно. Три десятки родин добровільно відмовилися від компенсацій за майно, оскільки воно вціліло. З іншими родинами, що ще не визначилися зі своїми рішеннями, залагоджуються юридичні питання. Н. Шуфрич повідомив, що на даний момент близько 60 помешкань для потерпілих вже придбано на первинному ринку, 25 — зарезервовано на вторинному. Окрім того, 35 родин висловили бажання жити, як і раніше, в одному кооперативі. Для них до нового житлового будинку в одному з районів міста повинні прибудувати один під’їзд. За словами міністра, державна комісія з ліквідації наслідків аварії не припинить своєї роботи аж до ухвали суду, який повинен встановити й покарати винуватців трагедії. Сам Н. Шуфрич збирається «моніторити» ситуацію, доки не буде вирішено всіх питань придбання житла й виплати компенсацій. Щоправда, тепер він перебуватиме в столиці, відвідуючи Дніпропетровськ лише час від часу — в міру потреби.

Тим часом мешканці будинку, які втратили житло й майно, дивляться на ситуацію, яка склалася, без особливого оптимізму. «Поки що ми живемо в готелях міста», — розповів кореспондентові «Дня» 52-річний будівельник Михайло Попов — у нещодавньому минулому власник 3-кімнатного помешкання в під’їзді, який був повністю зруйнований вибухом. «У порівнянні з Будинком колгоспника, — говорить він, — куди нас поселили з самого початку, тепер умови непогані — є гаряча вода, душ, опалення, проте жити в готелі залишилося лише до 15 листопада. Після цього нам потрібно вибиратися куди завгодно — до родичів, знайомих, на наймане помешкання, яке, як нам пояснили, оплачуватимуть із наших рахунків, куди перераховано компенсації».

Тим часом нерухомість у місті, за словами М. Попова, «страшенно дорожчає», щоб там не розповідали представники влади. Трикімнатна стара «хрущовка» в пристойних районах коштує вже не менше аніж 100 тисяч доларів, а ціна трикімнатної «чешки» на житломасиві «Перемога» доходить до 150 тисяч. На компенсацію наразі ще можна купити непогану квартиру на околичних житломасивах Дніпропетровська, але після «Перемоги», розташованої на березі Дніпра, людей туди не тягне. «Як не крути, — говорить М. Попов, — але всі ми, зрештою, якщо і влаштуємося на новому місці, то зі шкодою для себе — і помешкання будуть гіршими, і на ремонти потрібно сильно витратитися, і меблі з домашнім начинням потрібно на щось купити». Взяти під контроль вартість нерухомості, впевнений М. Попов, влада просто не в силах — її диктує ринок, на якому попит після аварії значно перевищує пропозицію. «Особисто ми з дружиною, — сказав він, — вирішили купити приватний будинок, але вчора ввечері нам назвали ціну 75 тисяч доларів, а вранці — вже 85. Ось і спробуй тут торгуватися, якщо кожен господар, який продає нерухомість, старається не упустити свою вигоду».

У багатоповерховий будинок М. Попов, за його словами, «більше ні ногою» і на те в нього є особливі причини. Десять років тому він жив у тому самому будинку на житломасиві «Тополя», який раннім червневим ранком несподівано провалився під землю. Симптоми біди, яка наближається, згадує Михайло Петрович, відчувалися ще задовго до самої катастрофи. Схили балки, через пливун, що утворився під будинком внаслідок витоку з дірявих водогінних і теплових труб, раз у раз рушилися та сповзали донизу. Мешканці писали скарги до міських служб, але ніхто на них не звертав особливої уваги. Самому М. Попову і його родині багато в чому поталанило. Незадовго до катастрофи він поміняв своє помешкання на інше на житломасиві «Перемога» — багатоповерховому будинку за адресою Мандриківська, 127, який сьогодні знає вся Україна. «Будинок у нас був новий, — згадує М. Попов, — практично в ідеальному стані — ми поміняли на всіх трубах засувки, скрізь стояли лічильники, підвал був сухий — не те, що на «Тополі». Проте біда підкралася з іншого боку — і знову з вини комунальних служб. Ще ввечері в будинку і навіть на вулиці пахло газом, люди телефонували до «аварійки», але ніхто не приїхав. «У суботу вранці, — говорить М. Попов, — я й син були на роботі, вдома залишалася лише дружина, але її вчасно попередили сусіди, і вона в халаті і капцях встигла вибігти на вулицю. Від нашого помешкання на сьомому поверсі нічого не залишилося, пропало й усе майно. Кому тепер розповідати, які в мене були меблі, побутова техніка, скільки грошей ми вклали в ремонт?» На сімейній нараді Попови вирішили не шукати третє за рахунком помешкання, а купити приватний будинок. «Не бажаю гратися в небезпечні ігри з нашими комунальниками, — говорить Михайло Петрович. — На своєму подвір’ї якось надійніше». «Проте, — задумавшись говорить він, — від вибуху газу постраждали й приватні будинки, що стояли поруч із нашою «багатоповерхівкою» на Мандриківці. Там від високого тиску розірвало газові котли, зруйновано житло і теж загинули люди. Очевидно, від нашої «комуналки», як від злої долі, піти непросто…»